icon clock16.06.2016
icon eye28
Новини Фото

Сестри-монахині стали справжніми мамами для чужих дітей

Нещодавно дізналася про те, що в нашому місті з’явилася ще одна прийомна сім’я. Про це мені розповів головний спеціаліст служби у справах дітей РДА Василь Січ та познайомив із сестрою Тарсикією, яка виконує обов’язки головної опікунки. Досі не раз вже бувала в родинах, які взяли на виховання дітей із притулку. А тут дітками опікуються монахині згромадження Непорочної Діви Марії. Сестри з радістю запросила у гості до їхньої родини. Дорогою ще не знала, як виглядає їхній будинок, але, коли побачила, то одразу здогадалися: оранжево-коричневі стіни, ковані ворота, чисто й охайно…

У затишному помешканні під Чорною горою наразі проживають троє дітей із сестрами-служебницями – Наталка (9 років), Василько (4 рочки) та Іванка (3 рочки). «Насправді ідея в нас була створити дитячий будинок сімейного типу, – розповіла сестра Тарсикія, – бо одна з місій нашого монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, який заснований в Україні, а саме на Львівщині, є праця з дітьми. Цього року якраз починаємо святкувати ювілей – 125-річчя нашого згромадження. Наші монастирі є в багатьох країнах на п’ятьох континентах, а також маємо чимало місійних осередків. Наша харизма включає працю з хворими (чи в лікарнях, чи домах пристарілих) на різних етапах, робота з дітьми при церквах, катехізація, а також у школах-студіях та садочках і третє – дбання про красу храму. Тобто, сестри шиють ризи на священиків, доглядають храм і таке інше (кожна відповідає за ту чи іншу роботу). На даний час найновіша наша місія є те, що ми хочемо створити будинок сімейного типу. Але, позаяк виникли невеличкі проблеми, то поки що ми прийомна сім’я. З часом процес буде продовжуватися, набиратимемо ще діток, щоб відкрити повноцінний дитбудинок сімейного типу. Та це вимагає довгої підготовки, збирання відповідної документації. Нині в нас трохи специфічний заклад, бо будинок, в якому знаходимося, не є наш приватний. У нього є власник, котрий проявив ініціативу створити тут дитбудинок, яка збіглася з нашою, і ми змогли її втілити в життя.  Звичайно, ми сподіваємося, що у подальшому він буде закріплений за нами для цієї конкретної справи».
Для того, щоб ближче познайомитися зі своїми вихованцями, спочатку два тижні сестри відвідували малечу у дитячому відділенні райлікарні, де вони мешкали. Меншенькі одразу простягнули ручки, щоб піти з ними, а ось Наталка трошки важче звикає до нової обстановки.
Разом із сестрою Тарсикією працюють ще дві сестри-служебниці Тадея та Бернадета. Вони вже мають досвід роботи з дітьми, а ще в одної є освіта швачки, що добре для дому, а друга вихователь-медсестра. Так що діткам зможуть при нагоді надавати й медичну допомогу. Поки що в прийомній родині на вихованні троє діток – дівчинка-сирота з Виноградова та братик із сестричкою із одного з сіл району, мати і батько яких позбавлені батьківських прав. А в найближчому майбутньому планують взяти ще трьох дітей. Адже будинок розрахований на шістьох діток, більшої кількості його приміщення не дозволяє. Звичайно, хотіли б, щоб вони були менші, бо з дітьми одного віку легше навести контакт. Старші діти вже мають свій нелегкий «досвід», сповнений негативу, і з ними працювати складніше. Але сестри готові й до всього, бо хочуть, аби всі діти виростали у справжній родині, у теплі, ласці й любові.
Кожний день у них розпочинається, як у звичайній сім’ї, з особистої гігієни, молитви і сніданку. Протягом дня дітки граються, а головне вчаться жити в справжній родині, позаяк Василько та Іванка є дуже соціально запущеними. Діти не вміли елементарних речей – вмиватися, чистити зуби (наразі це їм найбільше подобається), тримати в руках столові прибори. Якщо Іванка досить жвава дівчинка і швидко адаптується, то її старший братик поки що відстає. Звертаються діти до сестер по-різному: і мамо, і тьотю, і сестро, і навіть бабо. Старша Наталочка більш уміла і старанна. Вона вже намагається допомагати, охоче всьому вчиться. Тішаться сестри, що діти гарно їдять, зовсім не вибагливі. Звичайно, готують вони для них легенькі і корисні страви, вже навіть встигли вивчити смаки малечі і під них пристосовуються. Продукти харчування купують самі, частину їм приносять прості люди, а також допомагає власник будинку. Незабаром вже й на дітей будуть кошти поступати, то теж буде полегшення родині, бо якогось конкретного спонсора не мають. Але сестра Тарсикія каже, що вони відкривали свій заклад із Божою милостю і провидінням, бо мали охоту допомогти дітям і щасливі з того, що мають можливість бути потрібними там, де є найбільша потреба. А головне – сестри хочуть створити дітям справжню сім’ю, подарувати свою любов, замінивши їм рідних людей, огорнути родинним теплом…  
Любов ТОКАЧ