3 квітня у Виноградівському історичному музеї відбувся майстер-клас «Писанкарство» Провела захід викладач Виноградівської мистецької школи, художниця, мисткиня Маріанна Василівна Гаврило. Учасниці мали змогу написати свою власну писанку, хтось вперше, а хтось вже вдосконалював свої навики. Кожен виводив на писанці близькі йому знаки.
– Як ми вже знаємо, символіка орнаментів писанки та й усього українського народного мистецтва надзвичайно різноманітна та багата. В них наші прародичі закладали змісти, які пояснювали явища природи. Згодом ці символи переросли в християнські та широко побутували на території України. В кожній місцевості були популярні свої орнаменти. Тож, на майстер-класі було запропоновано кілька варіантів написання знаків. Серед них найбільш поширена восьмираменна зірка – символ Христа, сонця, життя та хрест – давній символ сонця, вогню, душі, божий знак, перетин двох ліній вічності та часу, у християнстві означає радість воскресіння. Хтось обрав пташечку – символ людської душі. Писали також квіточки – характерні для нашої місцевості (символ пов’язаний з дітьми, раніше їх малювали ті жінки які довго не могли завагітніти та дарували їх дітям). В кожного орнамент був різний та об’єднувало всіх присутніх чарівність таємниці написання писанки, – розповіла Маріанна Василівна.
Нагріваючи писачок над свічкою потроху витікає віск, по собі лишаючи лінії які залишаться білими. Кожен з цікавістю виводив їх та згодом, вмокаючи у фарбу, потім знов заповнював лінії та площини воском, щоб запечатати потрібний колір. У приміщенні музею аромат воску теж додавав певної атмосфери.
За словами Маріанни Гаврило, написання писанки – це сакральна таємниця. Виводячи певний орнамент, обираючи кольори, не завжди виходить як задумано, але писанка завжди виходить чарівною. Так і в присутніх найбільш хвилюючий момент – останній етап, коли віск знімається, нагріваючи яйце над вогнем, тканиною обирається віск. Тоді вже чітко проявляється орнамент. Всі лінії написані на початку стають білими, а кольори яскравими. Писанка – це диво. В давнину традиційно її писали від початку великого посту до Вознесіння.
– У наш нелегкий, воєнний час писанкарство – це ще одна можливість трохи витягнути себе з хвилюючих, тривожних станів. Бо все у писанці зачаровує та дає позитивну дію, запах бджолиного воску, зосередження «на тут і тепер», коли виводимо лінії писачком, та очікування що буде а писанка завжди виходить гарною. Величезна вдячність працівницям музею – моїй подрузі Роксолані Емілівні Гасиджак та директорці музею Людмилі Василівні Тороцкезі за запрошення та допомогу в організації заходу. До речі, вони не тільки створили дружну, теплу атмосферу, а й самі залюбки вимальовували писанки. Також вдячна працівникам бібліотеки які взяли активну участь в майстер-класі та частково в підготовці. Слідкуйте за оголошенням на сторінці музею в фейсбуці. Попереду ще буде багато цікавого. А поки ви можете відвідати експозицію писанок, презентованих у залі музею, – каже Маріанна Василівна.
Добре попрацювавши і отримавши від писанкарства неабияку естетичну насолоду, всі присутні не розходились додому. За дружнім, приємним спілкуванням та чаюванням ділилися враженнями. Згадували, хто які писанки та в яких техніках виконує вдома. А Людмила Василівна розповіла про свідчення жителів нашої місцевості, як раніше запікали яйця в печі, щоб вони довше збереглись, в кошик кожен собі писав сам, а от на продаж – були майстрині, які цим займались…
