Апендицит зустрічається у 10 відсотків населення, найчастіше у віці від 10-ти до 30-ти років. Однак, розпізнавання захворювання не просте, адже серед симптомів є такі, що зустрічаються при багатьох інших хворобах. Про причини апендициту, можливості лікування ми поговоримо з Лайошом Варга, доцентом кафедри хірургічних дисциплін факультету післядипломної освіти Ужгородського Національного Університету, хірургом міської клінічної лікарні міста Ужгород.
–Пан доктор, розкажіть, будь ласка, що ми розуміємо під апендицитом?
–Апендицит – це запалення хробакоподібного паростку, апендикса, який розташований на сліпій кишці. Це лімфоїдний орган, що бере участь у роботі імунної системи, особливо у дітей, віком до чотирьох років. У дорослому віці апендикс практично не функціонує і не відіграє ніякої ролі у травленні, отже, операції по видаленню апендикса не призводять до залишкових негативних наслідків для здоров׳я людини.
–Перечисліть причини виникнення апендициту?
–Насправді існує безліч теорій, але, в переважній більшості випадків іде мова про закупорку просвіту паростка. Причиною закупорки можуть бути сторонні тіла (насіння), калові камені, паразити або слиз, яку продукує сам апендикс.
–Ознайомившись з причинами, можемо поговорити про основні симптоми апендициту? Коли треба починати турбуватись?
–Для всіх хворих з гострим апендицитом характерний біль в животі. Особливістю болі при апендициті є її початок в епігастральній ділянці, тобто, по центру, над пупком з поступовим переміщенням болі в правий фланг, під пупок. Біль протягом короткого часу сильно зростає, її супроводжує нудота та одноразова рвота. Часто буває незначне підвищення температури, висока температура, як правило, зустрічається при ускладнених випадках. М’язи передньої черевної стінки напружені та тверді. Навіть досвіченому хірургу не завжди легко встановити діагноз, адже, ці симптоми зустрічаються і при інших захворюваннях органів черевної порожнини. Коли починати турбуватись? Раджу при будь-яких скаргах зі сторони черева негайно звертатися до спеціаліста. Не можна приймати сильних знеболюючих засобів, так як це може згладити картину захворювання і ускладнити встановлення правильного діагнозу. Засобів профілактики гострого апендициту не існує.
–Яким чином проходить діагностика гострого апендициту?
–Перш за все збираємо анамнез, вислуховуємо скарги хворого, їх характер та особливості. За допомогою пальпації визначаємо точку найбільшої болючості, проводимо цілий ряд діагностичних мануальних обстежень, призначаємо лабораторне та іноді ультразвукове обстеження черева. Лабораторні обстеження, як правило, вказують на запалення, (однак, треба знати, що не існує такого лабораторного показника, який вказував би конкретно на апендицит, отже, на підставі аналізів ми не можемо ні підтвердити, ні скасувати діагноз). На сьогоднішній день при необхідності ми маємо можливість призначити комп’ютерну томографію. Проведення ультразвукового обстеження стає у пригоді для виключення гінекологічної патології (кісти яєчників, позаматкова вагітність, гострі запальні гінекологічні захворювання) та урологічної патології (ниркова коліка,тощо…). Можемо також зауважити, що на клінічну картину гострого апендициту має вплив вік хворого (у новонароджених та у людей похилого віку виникають труднощі з постановкою діагнозу), строки звернення хворих до лікаря від моменту початку скарг, а також анатомічне розміщення апендикса. Особливі складності виникають при діагностиці гострого апендициту у вагітних жінок, так як в їхньому випадку розташування паростка змінене, тому і локалізація болі та її характер не типовий.
–Яке лікування, які шанси на видужання?
–При апендициті єдиним методом лікування є операція. Ризик операції низький, але якщо її не робити, а у хворого дійсно апендицит, це може мати фатальні наслідки. Тому у випадку, коли встановлено діагноз гострого апендициту єдиною правильною тактикою є виконання термінової операції, інколи навіть при сумнівах у сто-відсотковому правильному діагнозі. Після успішно проведеної операції хворий повністю одужує. Післяопераційний період триває декілька діб, в залежності від стадії апендициту та методу виконання операції, маю на увазі відкрито або лапароскопічно виконували апендектомію.
–Розкриєте детальніше різницю між лапароскопічною та звичайною операціями?
–Суть лапароскопічної операції полягає у відсутності необхідності широко розрізати черевну стінку, а виконуються декілька проколів черевної стінки, через які хірург вводить камеру та спеціальні інструменти, якими виконується апендектомія. Це значно скорочує перебування в стаціонарі, зменшує післяопераційний біль і естетично дає набагато кращі результати. Від розрізів на шкірі (двох по 5 міліметрів та одного сантиметрового) практично не залишається сліду.
Зменшується не тільки час перебування в стаціонарі, а і загальний час реабілітації значно скорочується при ендоскопічних операціях. Якщо, при відкритих операціях середнє перебування в стаціонарі 5-7 діб, то при лапароскопії 2-3.
Зіта Бочкор
