Вони їхали в нікуди…

Майже для кожного з нас 24 лютого світ поділився на до війни і воєнний час. Жителі «гарячих точок» були вимушені тікати з власних домівок, рятуючи своє життя. Саме в таку мить усвідомлюєш, що матеріальні речі взагалі нічого не варті в цьому світі. Єдине, що варто берегти і цінувати – здоров’я, родину, мир і спокій…
Дві сестри-близнючки з Краматорська та їхня мама з Лиману їхали під час війни в нікуди. Познайомилася я з ними у Виноградові. Саме в нашому місті вони і знайшли прихисток. Такі схожі, як дві краплі води зовні і зовсім різні характерами… Одна з сестричок, більш говірка, погодилася розповісти нам про те, які стежки привели їх саме в місто під Чорною Горою.
– До Виноградова приїхали 19 березня, відразу, як почули гул канонад і постріли. Збиралися, як і всі, поспіхом. У бабусі у Виноградові живе знайома. Але позаяк нас було дуже багато (п’ятеро чоловік), вона не могла нас залишити у себе в малій квартирі, бо ж не було де всіх розмістити спати. Сказала, що прихистить нас до тих пір, доки не знайдемо інше житло. Ми почали шукати і, як з’ясувалося, це було найважче. Спочатку просто ходили вулицями і питали перехожих. Не завжди було хороше ставлення до нас, деколи навіть ми ображалися на те, як з нами розмовляли. Потім знайома бабусі водила нас і до своїх знайомих у пошуках житла… Ніхто не приймав переселенців. Навіть заходили до однієї бабусі, котра сама проживала у двоповерховому будинку, але вона сказала, що жильців не приймає, бо їй буде некомфортно у власному домі з чужими людьми…
Якось, гортаючи стрічку у facebook, натрапили на оголошення: «Благодійний фонд «Виноградів» відкриває хостел». Ми зателефонували за вказаним номером і нам сказали, що житло ще не готове, але очікуйте. Через кілька днів зателефонував депутат Виноградівської міської ради, журналіст Василь Кіш і повідомив, що можна прийти подивитися житло. Вже на місці він зазначив, що якщо нас все влаштовує – можемо заселятися. Вразило, що були тут всі зручності для нас, навіть рушники, посуд, постільна білизна… Потім пішла велика хвиля гуманітарної допомоги – місцеві жителі привозили все, хто що міг: макарони, каші, консервації… Особливо багато продуктів привозили перший тиждень. Також до нас часто завозив гуманітарку місцевий підприємець Ігор Брондз, котрий, до речі, і надав благодійному фонду свою комерційну будівлю для переобладнання під хостел для переселенців.
За словами Лізи і Каті, у хостелі проживають три сім’ї: вони – з Донецька, ще одна сім’я з Лисичанська, а нещодавно приїхали їхні знайомі з Лиману. Всі спілкуються зі своїми сусідами, що залишилися, про ситуацію вдома. Дівчатам сусіди повідомили, що помер їхній пес і вони його похоронили. На гаражі ударною хвилею винесло двері і все зсередини розграбували, а от в будинок бояться заходити, бо там невідомо що. Небезпека у вигляді розтяжок може чатувати на кожному кроці. Тож поки що дівчата з рідними тішаться, що знайшли прихисток у Виноградові. Тут займаються волонтерством і «обростають» новими друзями. Додому повернуться лише тоді,  коли настане перемога!

Наталія Кобаль

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.