Ця історія розпочалася ще в 19-му столітті. Лісова промисловість Австро-Угорщини, куди входив і наш край, розвивалась з використанням передових технологій, в тому числі й прокладанням транспортних шляхів. У 1886 році були спроби почати у нас будівництво вузькоколійної залізниці. Але з першого разу це не вдалося. В 1895 році в урядових колах країни, в середовищі підприємців, банкірів дозріла думка про необхідність у Карпатському регіоні прокладання вузькоколійної залізної дороги. Було підібрано необхідних спеціалістів-проектувальників, інженерів, будівельників, тощо. Потім – розвідників-землевпорядників. 29 лютого 1904 року в Мукачеві відбулися установчі збори, які можна вважати днем народження Боржавської вузькоколійки. З 1904 по 1907 роки було створено акціонерне товариство, вироблено механізми фінансування, йшло будівництво. 23 грудня 1908 року колія була офіційно введена в експлуатацію.
Початок роботи дільниць Боржавської долини: 1) Берегове – Довге, 67 км, (23.12.1908 р.). 2) Виноградів – Хмільник, 19 км (23.19.1908 р.). 3) Довге – Кушниця, 9 км (22.05.1909 р.). 4) Довге – Довжансько-Лисичівський залізоробний завод, 0,1 км (23.07.1909 р.). 5) Іршава – Осій, 8 км (10.06.1911 р.). Осій – Кам’янка, 4 км (14.11.1911 Р.). Довге – Суха, Бронька, Липове, Кук, 21 км (12.08.1912 р.). Білки – Каменоломня, 0,114 км (15.09.1919 р.). 9) Луково- Склад 0,108 км (13.05.1928 р.). 10) Кушниця – Лисичеве – Репінне, 4,2 км (1930 – 1931 рр.). 11) Кушниця – Березники, Дулятин, Куртацька, 30 км (1930 – 1931 рр.). 12) Кідьош – Ферма Ньарош, 6,5 км (1931 р.). 13) Приборжавське – Вапнозавод, 1 км (1948 р.).
Найбільш завантажені були дві гілки. Берегове – Кушниця – 123 км (час проїзду – 4,5 год.) і Хмільник – Виноградово – 19 км (час проїзду – 1 год.). середня швидкість поїзда була 15 – 16 км за год. Ось які зупинки і станції були на путі потяга. Лінія Берегове – Кушниця: Берегове – Чопівка, Ардів, Зміївка (Кідьовш), Береги, Нове Село, Нижні Ремети, Верхні Ремети, Хмільник Вузловий, Богаревиця, Кам’янське, Сільце, Іршава, Дубрівка, Білки, Імстичево, Луково, Приборжавське, Довге, Бронька, Кушниця. Лінія Хмільник – Виноградів: Хмільник, Шаланки, Чорний Потік, Олешник, Виноградів.
Основні гілки колії пролягали через Берегівщину, Виноградівщину та Іршавщину. А от відгалуження з Кушниці, Довгого, Приборжавського, в тій чи іншій мірі, були дотичні до Свалявщини, Хустчини, Міжгірщини. Вузькоколійка з’єднувала і давала роботу жителям 6 районів області. Це майже половина нашого регіону. З початку експлуатації до 1.01.1923 року залізниця мала приватну форму власності у вигляді акціонерного товариства під назвою «Господарська залізниця Боржавської долини». Мережа колій тоді була боснійського стандарту і мала ширину 760 мм. Максимальний підйом становив 33%, а мінімальний радіус колії – 100 м.
З 1908 по 1918 рр. лінія вузькоколійки належала Австро-Угорщині. В 1919 – 1920 рр – Угорщині, з 1920 по 1938 рр – Чехословаччині. Після Віденського арбітражу 2.11.1938 р залізниця була розділена і опинилася у складі Угорщини та Карпатської України. Кордон проходив біля станції Хмільник, тут же було розташовано пост фінансової варти. Після окупації Карпатської України до 1945 р, транспортна лінія знову повністю належала Угорщині. В 1945 р залізний шлюх перейшов до системи залізних доріг Радянського Союзу – «СЖД» (совєтськіє желєзниє дорогі). Тоді ширину колії звузили до 750 мм. До 80-х років транспортна артерія працювала з перемінним успіхом. А у 1980 – 1983 р почався спад. На дільниці Берегове – Хмільник пасажирський рух припинився. В цей же час були припинені перевезення на ділянці Берегове – Кушниця.
До складу Української залізниці вузькоколійка увійшла 1991 р. перехід до ринкових умов відчувався все більше. Проблеми досягнули піку 1994 р під час кризи з постачанням палива. Пасажирське перевезення збереглося тільки на відрізку Виноградів – Хмільник. Протягом 1994 – 1997 р було припинено також рух на дільниці Іршава – Хмільник. А після 2022 р повністю було припинено на всій лінії.
На початку 2000 років був започаткований рух за відродження Боржавської вузькоколійки. В 2002 р проведено 1-й форум «Карпатський трамвай». Основною його темою було відновлення залізниці. Були гості з Британії, Чехії, Латвії, Словаччини, Польщі, України, Румунії, Угорщини. Проводились також культурно-мистецькі акції: «День залізничника», «День народження вузькоколійки», «Вино Боржавської долини 2012 р.». Також на початку 2000-х років, час івд часу, до нас приїжджали туристи з Голландії, Швейцарії, Австрії, Чехії, яким було організовано екскурсії на поїздки по маршруту Берегове – Хмільник, Виноградів – Хмільник. 5 серпня 2017 р вирушив у свій перший рейс ретро-потяг з Виноградова до Хмільника, а звідти до Берегова.
Влітку 2021 р приватним проектом «Крізь гори», за активної підтримки громади Кам’янської Т.Г.,була прочищена ділянка Сільце – Шаланки довжиною 13,4 км. Тут, час від часу, проводяться гостротури.
Моя життєва дорога не раз перетиналася з дорогою Боржавської вузькоколійки. В 60-х роках минулого століття я навчався в Берегівській музичній школі. Багато років доїжджав сюди з Нижніх Реміт потягом. Іншого транспорту не було. Пам’ятаю старі сталінські вагони. З грубими тесаними лавицями, грубкою-буржуйкою серед вагона і допотопними страшними туалетами. В кінці 60-х з’явилися польські вагони заводу «Пофаваг». Тут уже вікна відчинялися, вбиральні були в тамбурі і обігрівання вагонів водяне, з’явився рукомийник. З’явилися зручні крісла і полиці над ними. Вагони стали світлішими і теплішими. Був, навіть, дитячий вагон, де розміщувались батьки і діти. Подорож до Берегова з Реміт продовжувалася майже 1 годину. В ту і іншу сторону протягом доби їхало 4 пари пасажирських складів потягів. У зв’язці з паротягом було 5 – 7 вагонів. Крім них курсували також вантажні потяги. В кінці пасажирських вагонів прикріпляли вагон «поштарик». В ньому возили листи, газети, посилки, невеликі вантажі, покупки, інколи везли з базару худобу, птицю, плодові кущі, дерева, квіти.
По різному в народі називали пасажирські і вантажні склади потягів. Вантажний називався «тегерка», пасажирський – «людянка», бо возив людей. Комплект складався з «котла» – (паровоз), вагонів – «людяників», вагона поштарика. Вантажний склад міг бути з великих дерев’яних вагонів і металічних вагонів-платформ, де возився камінь, дрова, вапно, руда, продукція сільського господарства і промисловості. Коли потяг починав рухатися, то «котел» починав «трубіти-сигналити». Загальна назва потягів теж була різноманітною. У нас, в Реметах, поїзд називали «машина». Це мабуть тому, що практично до 60-х років машин майже не було. Чув у нас я також назву «вонотка». Але по всьому шляху потяга найбільш полюбилася і прижилася жартівлива назва – «Анця Кушницька».
Паровози різних марок, моделей, потужностей, які були з усієї Європи, служили вірою і правдою до 70-х років. Тепловози почали використовувати з 1971 р.
За 118 р роботи, «Анця» зуміла перевезти більше 54 млн пасажирів і 7,5 млн тонн вантажів. Боржавську залізну дорогу в народі називали «Дорога надій» і «Та, що з’єднує долі». Адже, вона єднала не тільки далекі гірські райони з районами промислового розвитку, вона поєднувала людські долі, серця. Неодноразово, від старих провідників я чув історії, як у вагоні народжувались діти. Аже, «швидкої допомоги» тоді ще не було і їхали народжувати потягом. Інколи не встигали. Бували і трагічні випадки, коли люди закінчували свій життєвий шлях під стукіт коліс. У кінці 70-х на початку 80-х років стали популярними весільні подорожі Боржавською вузькоколійкою.
Отже, підбиваючи підсумки. Героїня нашої розповіді «Анця кушницька» – незвичайне явище у більш, як столітньому періоді життя нашого Краю. І потрібно робити все можливе і неможливе для того, щоб у нас залишився і був життєздатним цей дорогоцінний скарб наших предків.
Валерій Сонливий, журналіст
