У Королівському вагономоторному депо Львівської залізниці з особливою повагою ставляться до своїх колишніх працівників, а нині ветеранів залізничного транспорту.
До прикладу, Іван Шимон та Беніамін Гусар пропрацювали на залізниці майже 40 років кожний, завжди добросовісно виконували свої обов’язки, були прикладом для інших молодих машиністів.
У дитинстві вони, як усі звичайні хлопчаки ходили до школи. Але об’єднала їх спільна мрія – стати не просто залізничником, а водити потяги, як професійний машиніст. Після закінчення школи поїхали до Львова здобувати професію помічника машиніста. Потім була служба в армії, по завершенні якої прийшли працювати в депо Королево. Не одразу початківцям довіряють водити потяги з вантажем. Спочатку довелося попрацювати і простим робітником, і навіть вантажником чи кочегаром.
«Ми працювали там, куди скеровувало керівництво, – каже Іван Шімон. – Це сьогоднішня молодь тільки-но закінчить училище, вимагає, щоб одразу поставили кермувати потягом. Ми ж проходили всі сходинки від самого початку». Товариша підтримує Беніамін Гусар, котрий наголошує, що це дуже добре, бо тільки поступово людина набирається професійного досвіду. А ще важливо досконало знати техніку, з якою працюєш, щоб легко усунути поломку. Коли ж наберешся знань, можеш ставати до керування цими потужними кіньми. Саме завдяки старанності, вони досягли професійних висот.
Але на цьому не зупинилися і знову поїхали до Львова на підвищення кваліфікації. Повернувшись, машиністи стали до роботи, бо вантажні потяги курсували залізницею цілодобово. «Приміром, тільки в Королеві за зміну складальники формували в потяги більше сімсот вагонів, а вже в самому Чопі і Батєві доходило до трьох тисяч і вище», – кажуть чоловіки.
А ще через деякий час вони здобули кваліфікацію машиністів першого класу, яким довіряли керувати потягами далекого слідування, зокрема пасажирськими. Саме на цій роботі вони пропрацювали до виходу на заслужений відпочинок. Хочу зауважити, що за увесь свій трудовий стаж, вони майже не виходили на лікарняний. Чоловіки жартують, що на улюбленій роботі й хворіти ніколи. Через таку відданість своїй справі, вони заслужили повагу і авторитет серед колег. А завдяки тому, що виховали чимало хороших професіоналів, котрі нині успішно трудяться на залізниці, заслуговують на шану і повагу не лише від керівництва залізниці, а й нас, пасажирів.
Іван КОЗАК,
наш громадський кореспондент
