Жінка – мати, дружина, дочка, берегиня сімейного вогнища… Та чи вдається цю благородну місію достойно виконувати діловій жінці – керівнику, депутату. Про це нам розлого повідала т. в. о. голови Виноградівської райдержадміністрації Юдіта ПЕТЕІ і поділилася таємницею нев’янучої краси та енергії. – Юдіто Оттівно, Ви не просто дружина, мама, а жінка-керівник, ділова людина. Згідно психологічних досліджень, на професійний статус жінки серйозно впливає її сімейний стан, необхідність поєднання ролей. Як Вам вдається поєднувати всі ці якості?
– Це питання мені часто задають. Я думаю, якщо у жінки хороша сім’я і достойний тил – все йде налагоджено і почергово. У нашій сім’ї всі навантаження розділені пропорційно. Можна розумно, виважено розпланувати справи, аби і роботу виконувати відповідально, і був час на створення домашнього затишку. Звісна річ, професійна діяльність і сім’я у житті кожної жінки певною мірою взаємопов’язані, проте вони мають йти паралельно, а не переплітатися і не заважати одне одному. Проте сім’я, їх повсякчасна психологічна і моральна підтримка у мене – на першому місці. Без них я б не досягла того фахового рівня, на якому я є зараз. Це – не мої особисті досягнення, а спільні досягнення родини та колег, з якими я працювала раніше і тими, що оточують мене тепер. Сама людина ніколи нічого не може зробити без оточення, на яке можна надіятися.
– Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю.
– Мабуть, як і кожна мама, я пишаюся своїми донечками. Обидві мої донечки вже дорослі, після угорськомовної школи здобувають вищу освіту в Будапешті. Вони так непомітно виросли…Старшій Патріції уже 23 роки, закінчує університет за фахом «Міжнародне право». Молодша – 18-річна Франческа — другокурсниця, матиме фах «Медіа комунікації» – журналістика. В Угорщині європейська система навчання. Ми ніколи не цікавилися тим, як вони вчаться. Проте знаємо, що вони мають в навчанні успіхи, бо усвідомлюють, що це – їх робота, а освіта – їх майбутнє. Моя мама нещодавно святкувала своє 80-річчя. Та за своїм зовнішнім виглядом, життєвою енергією, планами на майбутнє виглядає на 40. Вона розгадує кросворди, в’яже крючком, вишиває, дуже смачно готує різні страви, випічки завжди за новими рецептами. Чотири десятиліття вона викладала у школярів російську та німецьку мови. Я також була вчителем історії, а мій чоловік – фізкультури та військової підготовки. Взагалі у нас у родині чи не всі педагоги.
– Юдіто Оттівно, а яка Ви мама для своїх дочок?
– Ми подружки. Для мене мама і мої дівчата є найближчими подружками. Ми – своєрідне сімейне об’єднання. Чоловік один, а нас четверо, але дискримінації жодної не відчуває, навіть навпаки – має ряд привілеїв. Ми разом можемо обговорити будь-які питання, завжди прислухаємося до порад старшої і наймудрішої людини – моєї мами. Одним словом, довіра, повага, порозуміння.
– Не відчуваєте втому через надмірне навантаження на роботі і вдома?
– Відчуваю. Такого навантаження і такої ситуації, як зараз у країні – ніколи не було. В райдержадміністрацію я прийшла з бізнесу і знала цю систему лише з боку. А коли опинилася в епіцентрі – зовсім інші враження. Є дуже багато негативного впливу ряду зовнішніх факторів, не останню роль відіграє і людський фактор, котрий я відчуваю дуже гостро. Проте я завжди намагаюся відкинути негатив і бачити в людях лише позитивне, це й допомагає мені знаходити спільну мову. Моя життєва філософія – нема такої ситуації, з якої не можна знайти вихід і нема такої людини, з якою було б неможливо спілкуватися, потрібно лише знайти спільні точки дотику.
– Ми з Вами ще не спілкувалися, відколи Ви очолили Виноградівську райдержадміністрацію. Наразі вже маєте певний досвід на займаній посаді, напрацювання. Як оцінюєте соціально-психологічну, політичну та економічну ситуацію району в цей складний для країни період?
– Ситуація дуже складна і ряд негативних факторів, що нагромаджувалися з роками, наразі проявилися вкупі і стали дуже відчутними. Мені випала доля очолити район у найскрутніші часи, коли в державі війна, і це відбивається на соціально-психологічному стані населення. Я стараюся знаходити компроміси у вирішенні тих чи інших проблемних питань району і конструктивно скерувати всіх у правильне русло. Люди ті самі, а умови життя змінилися. І головне, аби в державі був мир, а між нами – злагода і порозуміння.
– Коли активісти районного ГО «Майдан» свого часу пропонували Вам очолити виконавчу гілку влади, Ви відмовилися. Тож ми переконані, що Ваше подальше рішення було виваженим, обґрунтованим…
– Так. Скажу відверто: коли я відмовилася, то мені було дуже приємно, що підходили люди і переконували змінити це рішення, погодитися. На їх переконання саме в цей період я найбільше підхожу на посаду голови райдержадміністрації. Саме суспільна думка і стала для мене своєрідним поштовхом для прийняття рішення, спонукала погодитися на цю посаду.
– Тепер Ви їздите по селах, зустрічаєтеся з громадським активом, цікавитеся їх проблемами та разом шукаєте шляхи їх вирішення. Про це ми чули чимало позитивних відгуків, люди характеризують Вас як виважену, толерантну, культурну людину. Як вважаєте: чого бракує для соціально-політичного та духовного здоров’я громадськості?…
– Проблеми в селах ідентичні і я про них знаю давно, оскільки сама живу в селі. Першочергове – це жахливий стан доріг, а подекуди і взагалі бездоріжжя. Про це ми нещодавно говорили на нараді з начальником облавтодору Михайлом Поповичем. Разом вирішували, де знайти кошти для ремонту доріг. Бо якщо ми хочемо підняти економічний рівень району, чекаємо, аби до нас прийшли інвестори, в першу чергу маємо подбати про інфраструктуру. Є люди, які взяли автомобілі у кредит. Навіть ще не сплативши його, мають витрачати великі кошти на ремонт, адже транспортний засіб просто розсипається, підстрибуючи на вибоїнах та ямах. Наступним питанням, яке на часі назріло, є вивіз сміття з сіл району. На календарі весна, через кілька тижнів – Великдень, час прибирання, очищення довкілля від засміченості, а у нас з’являються несанкціоновані сміттєзвалища. Тож з перших днів роботи на цій посаді я поїхала у Широке, де визначили місце для будівництва комплексного сміттєпереробного підприємства. Науковці дослідили, тут ґрунти на землях державного значення. Неодноразово ми проводили зустрічі з інвесторами «АВЕ» та керівництвом області, проводили громадські слухання, виїзні засідання. Були певні протистояння, та вони базувалися на дезінформації і мали дещо політичне забарвлення. Зараз у нас налагоджена конструктивна співпраця з Виноградівським міським головою Степаном Бочкаєм, непорозуміння були тимчасовими. Депутати та мешканці міста мають розуміти, що ніколи не можна ділити район на дві частини, дискримінуючи цим села. Альтернативи АВЕ нема, тож ми маємо допомогти їм налагодити роботу на належному рівні. Тож ми впевнено йдемо до цілі. Ще одним актуальним проблемним питанням є те, що на селах, на жаль, бракує робочих місць. Якщо ми не звернемо на це увагу зараз, станеться жахливе – люди масово виїжджатимуть на заробітки за кордон і через 1-2 роки у нас не буде освічених, кваліфікованих фахівців. Позаяк селяни Виноградівщини спеціалізуються на овочівництві, нам треба шукати ринок збуту вирощеної продукції, адже Росія, як оптовий покупець, уже відпала. Ми маємо знайти стабільний ринок, до прикладу, Європа, Арабські Емірати… На всіх зустрічах з громадськістю сіл, гостро виступаю проти конфронтації на політичному ґрунті, адже вважаю, що зараз нам не варто конфліктувати чи протистояти, а треба об’єднатися задля ефективної роботи на користь району.
– Чи до душі Вам займана посада. Адже часто чуємо від підприємців фразу, що бізнесменам нема що робити в політиці, адже Ви не просто політик, а керівник виконавчої гілки влади району?
– Для мене робота ніколи не була тягарем, просто ситуація в країні зараз важка. Я працювала з великими колективами, де нараховувалося по 300-350 працівників і для мене це ніколи не було важко. Так само і тепер відчуваю підтримку колег і це додає мені стимулу. Крім того, працювати з цілим районом для мене не проблема, бо я люблю людей, намагаюся їм допомогти у вирішенні тих чи інших питань. Звісна річ, зверталися до мене по допомогу і як до депутата обласної ради. Зараз кількість звернень і масштаб проблем значно зріс. Люди приходять із питаннями, що залишилися невирішеними ще з 2005 року. Залучаю всі відділи та підрозділи адміністрації для досягнення позитивного результату. Працюємо по-максимуму і нікому не відмовляємо.
– Як відпочиваєте від щоденної рутини? Маєте улюблені страви, хобі, захоплення?
– Люблю створювати вдома затишок, люблю працювати. У нас із мамою є зимній сад, де дуже багато квітів. Догляд за ними для мене є відпочинком. Також у нас є домашні улюбленці – три коти і дві собаки, які є членами нашої сім’ї і між собою живуть мирно. Вони дуже розумні, все розуміють, лише не говорять. Саме тварини для мене – релакс, терапія. Болонка навіть не їсть, коли мене нема вдома, чекає повернення з роботи. Голден Ретрівер дуже виважений, спокійний. Дуже люблю читати книги – класику та сучасних авторів. Обожнюю період ренесансу. Вибір літератури «перед сном» залежить від того, який у мене був минулий день і який настрій. А щодо страв – щоденно у раціоні має бути суп, бульйон для мене є своєрідним еліксиром. Дуже люблю італійську кухню – спагеті, салати, сири. Люблю фрукти, а от солодощі – не дуже.
– Юдіто Оттівно, Ви – ефектна жінка. Як Вам вдається завжди бути у відмінній формі і так молодо виглядати?
– Перш за все це – генетика: моя мама виглядає молодо, зовнішній вигляд бабки також не відповідав її вікові. Вона завжди казала: головне – завжди бути у русі. Ще в 90 років вона слідкувала за новинами. Ніколи не треба опускати руки і жаліти себе. Прокидаючись вранці, не варто думати про проблеми, а навпаки – настроювати себе на їх позитивне вирішення. Лише так ми можемо щось зробити, досягти мети. Тож, напередодні свята весни, бажаю всім жінкам відчувати себе потрібними. Аби чоловіки їх поважали. Жінки мають розуміти, що нам Богом дана мудрість, у будь-якій складній ситуації знайти позитивний вихід. Якщо ми буде намагатися зберегти мир і людські відносини, будь-які бар’єри подолаємо.
Розмовляла Наталія КОБАЛЬ
