Кажуть, аби життя вдалося, потрібно знайти своє істинне призначення. Хтось шукає його протягом усього життя, хтось трохи менше, а Антону Рацу шукати не довелося – відколи себе пам’ятає, завжди знав, що буде залізничником. Але для цього в молодості йому довелося пройти важкі шляхи випробувань.
До слова, Антон Карлович є другим у списку старожилів Королева. Слава Богу, вже скоро йому виповнюється 95 літ від дня народження. Так вийшло, що вдома мали велике господарство і треба було працювати зранку до вечора. Коли вже третій рік йшла війна, то його теж забрали до війська. Але не в Радянську армію, а до угорського, адже це була територія Угорщини. Війну пройшов без поранень, а в 1945 році він повертався додому. Мріяв, що буде працювати на залізниці. Та доля знову піднесла йому випробовування. Його схопили і за те, що воював на боці Угорщини, як полоненого відправили на 5 років трудитися на Донбас у шахту. Антону Карловичу довелося працювати з представниками різних національностей. Хоч він сам угорець, але з усіма знайшов спільну мову. Особливо добре порозумівся з українцями.
Коли повернувся додому, то одразу влаштувався на роботу в депо кочегаром на паровоз. Але, щоб піднятися на вищу планку, треба було здобувати освіту. Спочатку вчився у вечірній школі (бо мав лише п’ять класів), а потім на помічника машиніста у Львові. Він дуже хотів оволодіти справою машиніста, старанно вчився і мрія здійснилася – став машиністом паровоза, а потім тепловоза. Все своє подальше життя ветеран присвятив залізниці.
Живе Антон Карлович Рац залізницею й нині, а ще його дуже хвилюють події в нашій країні. Ці дві теми – головні в його життєвих пріоритетах.
Сьогодні, дивлячись на прожиті роки з висоти життєвої мудрості та досвіду, щоразу приходить до висновку, що навряд чи змінив би щось у ньому, якби була можливість повернутися назад. Наразі він по-справжньому насолоджується заслуженим відпочинком та тішиться своєю родиною, внуками і правнуками, вкладаючи у їхній світогляд життєві принципи, яким сам слідував: справедливість, чесність та доброта.
Іван КОЗАК,
наш громадський кореспондент
