Волонтерський батальйон матерів переростає в сімейний

Ярослава Федур жила звичайним життям, працювала вчителькою трудового навчання та «Захисту вітчизни» у Берегівському ліцеї імені Ілони Зріні. Її життя круто змінила війна ще у 2014 році, коли сусіди зі сходу вторглися на Донбас. Зараз волонтерку Ярославу Іванівну знають не тільки в Берегові, а й за її межами, а для багатьох воїнів вона – наче мама. І це не дивно, бо ж саме материнство спонукало жінку до волонтерства.
– Мій син у 2012 році підписав контракт, і зараз продовжує нести службу у 128-ій бригаді. Був у АТО-ООС у 2016-му та 2019-му роках. Оскільки у нас із ним різні прізвища, мало хто в бригаді знає, що то мій син. Тому привілеями він не користується, – розповідає пані Ярослава. – На початку травня 2014 року російські війська перетнули кордони України, а вже 1 червня наші діти були в Луганській області. Зібралися семеро батьків з Берегова для того, щоб їм допомагати. Уже у серпні нас було 11 – саме стільки службовців з Берегова були у зоні бойових дій. Згодом приєдналися батьки з сіл Яноші та Мужієво, чиї сини теж захищали Батьківщину. До військових приєдналися прикордонники та мобілізовані. І згодом нас стало 20 чоловік. Це був сімейний батальйон, котрий у листопаді ми зареєстрували у «Берегівську спілку матерів та дружин учасників АТО», де я є головою правління. Коли збирали допомогу хлопцям у Дебальцево, завжди до збору долучалися і батьки. Не оминаємо увагою і сім’ї загиблих, котрих у Берегові та прилеглих селах 8. Із 12 січня 2015 року мене запросили працювати у Берегівську міську раду консультантом по захисту соціальних питань учасників АТО. Ця посада дала більше повноважень і розширила спектр можливостей. 31 грудня 2020 року я пішла з міської ради. Оскільки хлопці отримали свої соціальні пакети, не було потреби даремно засиджуватися в кабінеті. Та й здоров’я мені треба було підлікувати… Трохи відпочила і знову почалося – гірше, ніж у 2014-му…

– Оскільки громадська організація зареєстрована за моєю домашньою адресою, тут і штаб зараз розміщено. Казати, що міська рада не надала нам приміщення під штаб не можемо, бо ми і не просили, так як вдома мені зручніше. Допомогу можуть привезти і вночі, а я завжди вдома, на місці і не треба нікуди бігти. Зараз я проживаю у двох кімнатах, а передня хата з чотирьох кімнат перетворилася на волонтерський штаб, вона поділена на сектори: «Медицина», «Дитяче харчування», «Все для військових», «Речі не для загального доступу». Є в нас медик Іванка Федак, котра при потребі приходить сортувати всі препарати, а аптечки ми формуємо самі, – продовжує свою розповідь Ярослава Іванівна. – Зараз у команді зі мною колега Оксана Дебрецені, мої учні 8 класу, де я є класним керівником, та їхні батьки. Багато діток з мамами виїхали в сусідню Угорщину, тож нині на поміч приходять тільки Світлана Церковна та Андрея Шаланки, учениці Домініка Шкелебей та Неля Сарманяк. Також допомагає нам священик греко-католицького храму о. Віктор Сабов та його дружина Марія. До речі, матушка приймає допомогу – одяг для переселенців. Берегівський медичний коледж допомагає нам медикаментами. У Берегівському ліцеї «Платан» плетуть маскувальні сітки, привозять до мене і вже я відвожу або в Мукачівський прикордонний загін, або для 128-мої окремої гірсько-штурмової механізованої бригади. На днях зателефонував директор школи із Великих Берегів і повідомив, що в них проживає понад 90 внутрішньо переміщених осіб, з них 76 діток, 24 з яких до 3 рочків. Відвезли їм допомогу. Зараз маємо у лікарні Берегова 10 поранених військових. Це хлопці з усіх куточків України – і морпіхи, і десантники… Взяли їх під свої материнські крила: приносимо їм домашню їжу, беремо додому одяг попрати.

На даний час у Берегові мало «атовців» залишилося вдома. Після повернення з зони бойових дій, пройшовши реабілітацію, хлопці виїхали за кордон. Як свого часу Ярослава Федур формувала і відправляла допомогу їм, так само вони зараз формують і пересилають гуманітарні вантажі з Німеччини, Голландії, Угорщини та Словаччини для теперішніх захисників або надають підтримку грошима. Єдине, чим волонтерка не займається – військова амуніція. Каже, що її важко переправити через кордон. Багато допомагають продуктами харчування і жителі Берегова. Вона завжди відправляла адресні посилки. Зараз починає пересилати їх Новою поштою, куди входять, окрім стандартних військових наборів, і їхні особисті замовлення. Каже, що хлопці в неї дуже дисципліновані: завжди, коли поверталися на місце постійної дислокації, невикористані препарати з аптечок повертали їй.
Задля більш ефективної роботи вирішили волонтери Берегова розділити сфери відповідальності. За словами нашої співрозмовниці, її кума Тетяна Вовкунович працює у Громадському центрі «Кожен може допомогти» (очолює його Богдан Гоцинець). У неї свій магазин. З початку АТО-ООС жінка вивішує у магазині одяг, який був у використанні і з якого можуть вибрати щось для себе всі бажаючі. Цінники не ставить. Поруч стоїть скринька, тож вартість вбрання – сума, яку людина сама бажає пожертвувати. Всі зібрані кошти завжди йшли на придбання подарунків до дня Святого Миколая сім’ям загиблих захисників. Її чоловік Василь Васильович служив у батальйоні «Січ», зараз він допомагає жінкам у волонтерстві. А їхня донька Ірина Романович працює нотаріусом і надає безкоштовні послуги учасникам бойових дій. Тож волонтерський батальйон матерів потроху переростає в сімейний.

Ярослава Іванівна стверджує, що такої згуртованості людей, як зараз, після повномасштабного наступу росії на Україну, не було навіть у 2014 році. Єднання нації чи не найкраще свідчення її непереможності!
Із нами – Бог! Із нами правда на рідній землі!

Наталія КОБАЛЬ

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.