Майор Сергій Бацура родом із Сумської області. Закінчивши Сумське вище артилерійське училище, проходив службу у Хмельницьку, Івано-Франківську, а згодом – у Виноградівському батальйоні «Тиса». Коли росія напала на Україну, у 2015-му почали формувати нові підрозділи артилерії. Був сформований протитанковий дивізіон, де Сергій Петрович проходив службу на посаді начальника штабу до 2019 року. Пішов на заслужений відпочинок. Та вдома майору не сиділося. Через рік він прагнув відновитися на службі, та не проходив по стану здоров’я. Повернувся на початку цього року, і вже не за бажанням, а за необхідністю. Зараз він займає посаду старшого офіцера управління першого відділу Берегівського ТЦК.
Загартований боями на Донбасі
– У 2014-му нас прикомандирували до артилерійської бригади, першого дивізіону на системи 2с3. Там і залишився. Відрядження переросло у штатну посаду. То були неспокійні роки, коли ми не просто носили військову форму зі зброєю в руках, а боронили нашу Батьківщину. Так, у 2015-му році ми були у станиці Луганській (Луганська область). Згодом – під Дебальцевим, там де і 128-ма ОГШб. Наші сапери стояли поблизу населеного пункту Комуна, а десь в кілометрі від них – вогневі позиції першого дивізіону. Там я був прикомандирований на посаду заступника начальника штабу першого самохідного артилерійського дивізіону. Потім була ротація. Ми заїжджали з боку Покровська (Донецька область). Коли виконував обов’язки штабу дивізіону, відповідав за організацію особового складу, формування пропозицій ведення бойових дій. На той час у нас не було «Джавелінів». Працювали 100-мм протитанкові гармати Т-12 і старенькі конкуси керування ракети за дальністю враження до 2 кілометрів, при тому, що танк має прицільну дальність стрільби до 4 км. Зараз по деяких технічних характеристиках наші «Струни» кращі за «Джавеліни», оскільки стріляють на більш дальню дистанцію. У реальній сутичці хто швидше вистрелить, у того більше шансів вижити. Хоча останні прості у користуванні і не потребують додаткових знань і навиків. Тішить, що технічний прогрес не стоїть на місці, – розповідає майор Бацура. – То був період відродження української армії. Неймовірно велику предметну і моральну допомогу ми отримували найперше від волонтерів. Працювали у важких умовах. Найважче було солдатам на вогневих позиціях. Та все ж наші хлопці з артилерії вже тоді примудрилися привезти трофейний руський танк. Тоді це було справжньою сенсацією. Це тепер танки у ворога навіть цигани крадуть. Якраз того дня у комбрига було день народження, тож вийшло, що то йому був подарунок від дивізіону. Екіпаж за такий трофей отримав грошову премію. Згодом вони всі кошти перерахували на операцію командира танку за прізвищем Донецький, котрий обгорів під час пожежі в одному з екіпажів.
Є зв’язок між нашими громадами і хлопцями на передовій
– 25 лютого разом з іншими військовими-пенсіонерами ми прийшли до військкомату. Людей було настільки багато, що штатні працівники, котрі до того працювали тут в умовах мирного часу, не встигали всіх оформлювати, вони запросили нас допомогти у військкоматі. Тож залишився тут, у Виноградові. Та з побратимами, котрі на передовій, спілкуюся. Саме в кінці лютого та на початку березня дуже багато чоловіків приходили у військкомат добровольцями, прагнучи стати на захист Вітчизни. Зараз мобілізованими комплектуються підрозділи резерву. Вони проходять навчання у визначених навчальних центрах. Було б добре, щоб їм не довелося застосовувати свої навики, та держава перебуває в стані війни, і кадровий резерв має бути. Тай, відверто кажучи, до війни не можуть бути психологічно готові навіть кадрові військові, – продовжує свою розповідь Сергій Петрович. – Якщо порівнювати 2014-15 рр і кінець 2016-18 рр, по матеріально-технічному забезпеченню і рівню підготовки стало врази краще. Зараз засоби розвідки дозволяють визначити координати, звідки ведеться вогонь. Товариші з передової просили планшет. Придбати його нам допомогла Королівська громада. Відрадно, що є зворотній зв’язок між нашими громадами і хлопцями на передовій.
Оскільки майор Бацура із прикордонної Сумщини, ми не могли не запитати про ситуацію на його малій батьківщині.
– У тій місцевості, де проживають мої батьки, бої не точилися, але танки на початку війни проїжджали повз них. Були малочисельні артобстріли по капсульному заводу. Трохи ворог зачепився за Суми, «покоцали» альма-матер. Зачепились за Охтирку, за Конотоп… Аналізуючи, як окупанти проходили на початку, було зрозуміло, що всі епіцентри супротиву вони наче обтікали, як камінь вода, – каже військовий.
Майор Сергій Бацура у Виноградові проживає вже 20 років і каже, що за ці роки місто стало для нього рідним. Навіть два його сини тепер приїхали до батька, де наразі, Слава Богу, мирно і спокійно.
Сам же військовий щиро вірить, що з підтримкою друзів-сусідів із-за кордону, Україна переможе ворога і відбудує руїни. З власного досвіду знає, наскільки в нас потужний людський потенціал: наші захисники відважно боронять кожен клаптик рідної землі. Кожен день наближає нас до перемоги!
Наталія КОБАЛЬ
