icon clock28.10.2021
icon eye
Фото Цікаве

На пошті

Зайшов-им аддека у вароши на пошту письмо загнати. Докіть-им ‘го законвертовав, пудписав, марку заліпив, тай вижу – у оболочок, де берут гроші за комуналку, очереди неє. Но, майже неє – лиш дві бабкы. А квитанції на газ, світло, воду коло себе, гроші при собі, но, думаю, та поплачу вшитко типирь. Став-им за ними у шор, а передня бабка, помалы удкрыла свою ташечку дамську, што давно, коли ще была дівка, назвалася редіка ( ридикюль – фр.), довго там шупала, пытала, тай лиш утягла буділарошчик старий, усуканий, епохы Мікловша Гортія, а з ним ище усякі цідолы тай книжочкы. Бере першу книжочку, довго ї’ обзират, перевертаючи на всі бокы, пак лиш суне в оболочок поштарці.
– И кулько маю платити?
– 28 гривню 35 копійок.
– Як 35?! А не 33?!Не годно быти! Поникай майдобре., дітино, ще раз.
– 35 написано. Пак самі-сьте писали, – каже молода поштарька.
– Ніт, не я. Ото дідо писав. И замолоду бов нерозумний, кидь ня взяв, а типирь постарів та зовсім на дїтинський розум перейшов…
Поштарька ‘ї перебила, бо бабку явно понесло из пошты на стародавні спомины:
– Пак платити будете?
– Буду, ай як! Нашто-м прийшла? Не платити! Йой, як много нагоріло!
Тягне з буділрошика папірьові гроші, лічит, збиватся, перелічує, то докладує, то удкладує; Пак унимат жминьку копійок, беззвучно киваючи губами, єдним перстом по деревляному прилавку насунула малинький ракашкик из 35 копійок:
– Ото дідо тулько напалив газу! Здябну, каже. Тадь, коли пара з рота у хыжи не йде, та доста…
– Бабко, йсе книга на електрику, а не на газ.
– Йой, пропав бы з дідом, як ми наколотив из сими книгами! А здача?
– Дали-сьте руно, без здачі.
– Айно?!( підозріло)Нно, най ти буде! Та не пуйдут ти на хосен копійочки мої пінзіяшні!
– Які такі копійки, – усердилася пошташка, – дали-сьте 28 гривню 35 копійок. Як туй пише.
– А не 33?
– 35.
– Добре, добре, вижу, ож 35 – вижу. Ачий я не глуха.
Пряче газову книжку у редіку, тягне другу.
– А! Туй є за газ!
Уся процедура продовжуєся – не вірит написаному, платит многими друбними папірцями. Довго лічит здачу копійками.
– Но, дітино, а типирь за воду…
Час иде, начинаю мийреговатися, штось тото затягуєся…
– Но, типирь за телефон… А йсе што за цідола?
– Лото-Забава.
– А нич-им не уйграла?
– Ото не до нас , а туда йдіт, де-сьте ‘ї брали.
– Та я вже там была … Нич на нюй неє.. Но, бери, дітино, за смітя…За квартиру…
Пушов бы-м уже гет, бо ноги ми потерпли стояти та шкода лишати – стою вже до кунця. Зад мене ся пристроило дас 15 людий… Друга бабка, што нараз передо мнов, потихи дримле.
– Онукови за Интернет…
Люди вже поверх двадцить. Стою поверх 40 минут! Кидь пропущу автобус «Варош-Село», буду кукурікати аж до вечера… Но гибы всьо! Складує дуже акуратно пачку цідолок и книжечок у редіку. Штось у нюй бабрат, бабрат… И унимат другу пачку, ище майтовсту!
– Но, а типирь за доньку поплачу…
У голові ми ся зачало обертати, ногы ми помнякли, у очох ми ся змирькло. Мало прочуняв-им ся, коли бабка накониць то спаковалася гет. И туй друга бабка пробудилася, удоперла свою немаленьку редіку и утягла цілий штовц усяких квитанцій… Дале нич не тямлю, прочуняв-им ся у болници пуд капелницьов…
Пан дохтор, а коли ня упишут из болниці? Тулько в ня дома роботы… Тай світло, газ не поплачені, ще ми удотнут!

Михайло ЧУХРАН