3 листопада внаслідок ракетного удару населеного пункту Зарічне, Запорізької області загинув начальник артилерії, заступник командира 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади підполковник Андрій Тарасенко. Він не був уродженцем Виноградова, але саме тут служив останні 10 років, проживав і очолював артилерію. Тому друзі загиблого воїна прагнуть, аби добра пам’ять про нього жила і тут. Поспілкуватися з побратимами захисника не вдалося, оскільки вони тепер в зоні ведення боїв. Про начальника артилерії 128-ої ОГШБр розповіла вдова теж вже на жаль полеглого захисника Наталія Приймак. Андрій Павлович та Артем Олегович служили пліч-о-пліч, здружилися і обоє загинули при трагічних обставинах.
– У армію я прийшла у 2016-му році. Це був мій свідомий вибір. Враховуючи тоді початок трагічних подій, прагнула зробити свій внесок у перемогу. Сама я з Кіровоградської області. Та прагнула служити саме в Західному регіоні. До того півтори роки жила у Львові і збагнула, що ментально західна Україна мені ближче. Так потрапила у 128-му окрему гірсько-штурмову бригаду Закарпаття. У кінці 2016-го року нашу бригаду вивели з місця ведення бойових дій з Донецької області вперше з початку війни. Тож ми приїхали у Виноградів на ППД. Саме тоді тут зустріла свого чоловіка Артема. Він був родом з Львівщини. Кадровий офіцер у 2014-му закінчив Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Тоді ж сам обрав служити у бойовій 128-ій бригаді. 20-річний лейтенант пройшов справжній гарт у Луганському аеропорту, пройшов Донецький плацдарм. 6 грудня 2015-го року отримав осколкове поранення в голову. Але він любив свою артилерійську справу і одразу після реабілітації повернувся у стрій командиром батареї артдивізіону. Згодом став заступником начальника артилерії Андрія Тарасенка. Тоді він став заступником начальника артилерії Андрія Тарасенка. Були знайомі і раніше. Але в той момент найбільше здружилися, – ділиться спогадами старша солдатка, радіо-телефоністка Наталія Володимирівна. – Мій чоловік – майор, командир артилерійського дивізіону Артем Приймак загинув 14 листопада 2022 року у Херсонській області. Дрон скинув вибухівку, а він був у епіцентрі вибуху. Слава Богу, решта четверо хлопців, котрі були поруч, лишилися живими. Нашому сину тоді було 4 роки. Хоч більше часу чоловік проводив на війні, аніж вдома, то син його пам’ятає і сумує за ним.
Народився Андрій Тарасенко 11 квітня 1981 року у смт. Степанівка Сумської області. Навчався в сумському військовому інституті артилерії при Сумському державному Університеті. З 2002 по 2013 роки служив у 300-му окремому механізованому полку у місті Чернівці. Відтак проходив службу у військовій частині А-1556 міста Виноградів.
– Вся моя служба у артилерії пов’язана з Андрієм Павловичем як командиром, надійним, відповідальним, наполегливим. Мав дещо специфічне почуття гумору, як і мій покійний чоловік. Їх завжди бачили оточуючі веселими та позитивними. Такими ми їх запам’ятали назавжди. Жоден з них ніколи не скаржився на труднощі, хоча на війні легко не буває… Зранку 3 листопада я привітала Андрія Павловича з Днем артилерії. У 9.44 він відповів «Дякую», а вже у 10.08 – приліт… Ударом пошкодило голову. Її у домовині закрили зверху кепкою. Похоронили нашого друга і мужнього воїна у Чернівцях. У нього осиротілими лишилися дружина, 15-тирічна донечка, батько та сестра. Саме його покійна мама хотіла, щоб син був військовим. Вона б точно пишалася ним.
Кожна втрата – непоправне горе. Україна втрачає у війні своїх кращих синів. Царство небесне мужнім захисникам Батьківщини!
Наталія КОБАЛЬ
