У січні 2018-го у видавництві «Гражда», в Ужгороді вийшла у світ нова книжка 30-ти річного автора Миколи Бурмек-Дюрі «Щоденник молодого рома-мандрівника».
Це – соціально-побутовий роман, психологічного плану, своєрідний багатогранний колаж, який розповідає про долю народу, розсіяного по світу. З ромами ми зустрічаємося щодня: на вулицях, у магазині, на ринку, в поїздах і автобусах, у підземних переходах метро… Наш звичайний світ вони сприймають у іншому вимірі, аніж ми. Водночасі живемо, закохуємось, працюємо, творимо, але сприймаємо життя по-різному. Молодий юрист-ром спробував розповісти про долю ромської общини села Великі Ком’яти. Він запропонував читачам свій щоденник. Вів його з дитинства. Кожна розповідь – окрема історія. Вона має свій початок і завершення. Читається легко, сприймається прозоро, з інтересом. На 183-х сторінках сповідь людини, яка прийшла у світ вагою 1 кілограм 100 грам. Мати Хмаринка (а в молодих циганок справді дивовижні імена: Роса, Йолка, Зоринка, Граца…) зуміла зберегти життя сина. Його назвала Феліксом. Юнак розповідає про свої враження, винесені з дитинства. Малим втратив сестричку Зерну: у неї виросли крила і вона відлетіла на небеса. Оповідає, як жебракував, без грошей добирався з матір’ю до Києва, як при святих храмах просив милостиню, на полі збирав польові квіти, а на оптових ринках скуповував цитрусові, якими в столиці торгував. Підлітком їздив на заробітки у різні кінціколишнього Союзу. Постійно мріяв про навчання. Після закінчення школи успішно склав ЗНО і подав свої документи у 3 вищі навчальні заклади. Цікаво описує, як члени приймальної комісії Карпатського університету імені Августина Волошина збіглись подивитися на нового студента з ромів. Вони охоче з ним фотографувалися, наче він був прибульцем з іншої планети. Не просто вживався в студентське життя. Півроку прожив у комірчині, поки сам ректор не натрапив на нього. Одразу розпорядився поселити першокурсника в 25-му блоці гуртожитку. Однак, бажання хлопця здобути вищу освіту, перемогло людські осуди. Самостійно написав дипломну. Успішно її захистив. Став дипломованим юристом-правозахисником. Був учасником Помаранчевої революції. Доля юнака стелилася не гладко. З дідусем Ласло Дюрі влився у волонтерський рух.
У 17-ти селах Виноградівського району проживають роми. Зі своїми наболілими проблемами вони звертаються до молодого юриста Миколи Бурмек-Дюрі. І він по-можливості прагне допомагати всім, кому потрібна його невідкладна допомога. У своїй сповіді юнак навів багато цікавих прикладів, що поглибили наші поняття про ромське бачення світу, звичаї, традиції та культуру цього мандрівного народу. Описав, як на похоронах бабусі молодь заводила ігри «фечеги», в якій беруть участь одні юнаки та «яма», де хлопця, що потрапив до неї, витягує дівчина, яку він вибирає. Цікаво юнак описав бувальщину. Помер старий Жолудь. Залишив він молоду дружину Райдугу та 16-ти річного сина Дорія з великими боргами. Сім’я оплакувала небіжчика, якого втратила, а люди – його борги, які вже їм ніхто не поверне (гроші за проданого коня, 100 позичених гривнів, ковальського молота, зданого на металобрухт тощо). Молодий Дорій з ганьби вирішив вкоротити собі віку і подався до озера. Його нагнав зрілий чоловік з довгим чорним волоссям та страшними шрамами на обличчі. Це був «Поганий настрій». Він порадив юнакові укоротити собі віку. Але звідкілясь появився інший незнайомець «Страх». Той нагадав йому, що мати зараз втратила чоловіка, і не витримає ще втрати сина. Однак, юнак наважився і заліз на дерево. Під його вагою зламалася гілка і він упав. Гарна, золотокоса дівчина Радість, від краси якої можна було осліпнути, йшла йому на зустріч і сказала: «Жодні земні біди не варті того, аби вкорочувати собі віку».
У селі Веселухи жив дивовижний коваль Пекель. Високий, ставний, дужий. Не одна молодиця задивлялась йому в слід. Однак він завжди жартував: «Моя дружина – сталь, наші діти – ковані вироби». Якось у село заїхав вельможа. Поцікавився: «Де б я міг тут переночувати?» Коваль відповів: «У кінці вулиці корчма. Там вас смачно нагодують і приютять». Коня, який йому дуже сподобавася, попросив залишити до ранку. Знесилена тварина відпочине, а він вночі перекує йому підкови. До перших зірниць трудився коваль. З родинного золота, якого йому нікому було залишити, зробив чотири підкови. На кожнійкрасувалася напис: «Золото родини Пекеля».
Вранці вражений пан забрав свого скакуна і захотів розплатитися з ковалем за роботу. Той відмовився від плати. Нічого іншого не пану залишалося, як запросити коваля на своє весілля. Прийшов він туди не сам. Взяв з собою кума Зуба. Той вдячно йому позичив свої штани. На Пекелю вони сиділи як вилиті. Всі гості стали цікавитися, де їх коваль замовив, придбав. Той пожартував: «За кордоном». Зуб цього не витерпів. Він дуже позаздрив ковалю і змусив його прилюдно скинути позичені штани. Після цієї ганебної історії Пекель ніколи не брав чужих речей, а завжди користувався лише своїми.
2016-го року вийшла друком книга Миколи Бурмек-Дюрія у співавторстві з Ласло Дюрі «Вікно в минулі роки». Зараз світ побачив другу книгу молодого автора, накладом 500 примірників. Видана за сприяння Міжнародного фонду «Відродження», що започаткувало Ромську програмну ініціативу «Рома України». Вона знайде свого читача. Подарує йому нові відчуття і враження, збагатить відсвітом мандрівного життя ромів. До її обкладинки вдало використана графічна робота Вацлава Фіали (1896-1980), який у 30-х роках ХХ століття неодноразово відвідував закарпатські пленери. Він намалював постать молодого цигана з густою, кучерявою шевелюрою, яка вибивається з-під капелюха. Сидить він на землі і його натомлені ковальські руки відпочивають: одна лежить на коліні, а інша – на лівій нозі, а погляд ширяє далеко за горизонти нових незвіданих земель, куди проситься його душа у мандри.
Марія Конкіна
