На початку червня Івану Васильовичу, а на початку липня його дружині Ларисі Олександрівні (Волик) Бровді, виповнилося незабутніх, хвилюючих і символічно пам’ятних – 77.
Їхня праця – це вічний неспокій, неутолима мистецька відрада, нескінченне обновлення творчих задумів, бажань і мрій. Це постійний пошук втілити існуючі ескізні композиції у монументальну просторову площину, в полотнах, гобеленах, камені, дереві, граніті, випаленій кераміці та дивовижних витворах рук, які завжди викликатимуть подив, захоплення і непідробну радість у всіх шанувальників їхнього мистецтва.
Кожна робота подружжя митців Бровді красномовно говорить про їхній непересічний, різнобічний та яскравий талант, отриманий не лише від Всевишнього, але й напрацьований клопіткою щоденною працею. Нашого земляка Івана Бровді, уродженця села Оноку, добре знають не лише у Європі, прізвище цього художника і скульптора добре відоме у різних кінцях планети. Його колоритні полотна поповнили численні приватні колекції шанувальників живопису Росії, Канади, США, Ізраїлю, Італії, Австрії, Угорщини, Словаччини, Польщі, Німеччини, Голландії, Бельгіїта Австралії. Його величні й монументальні просторові скульптури – червоногранітна Богомати з немовлям, Християнські Апостоли – просвітителі Кирило і Мефодій, які призупинили свою ходу на бруківці центральної площі Мукачева і доповнили рукотворні образи велетів духу української нації Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Августина Волошина, дивовижного пам’ятника сажотрусу, до ніг якого довірливо горнеться кішка, шоколадника, який своїми витворами дивує світ, його п’ять тематичних барельєфів з історії Мукачева увіковічнили невмирущі сторінки пережитих епох цього мальовничого міста над Латорицею і не мають подібних аналогів в жодному місті України.
Виноградівці теж добрим словом згадують Івана Васильовича. В центрі нашого міста вдало прописався Ангел-охоронець. У всі пам’ятні і вікопомні дати сюди сходяться мешканці міста, щоб віддати шану, уклін і подяку своєму небесному покровителеві, під надійними крилами якого Виноградів впевнено входить в кожний завтрашній день.
Неповторна робота Івана Васильовича в дереві уособлює невмирущу легенду про кохання Синь і Вира на березі Синевирського озера. Руками Івана Васильовича відтворений монумент пам’ятник воїнам-добровольцям Закарпаття, які брали участь у Другій світовій війні і приблизили незабутній День Перемоги – 9 травня 1945-го…
Був би неповним перелік того, що створив різьбяр. Високим духовним змістом він наповнив і втілив у життя архітектурну композицію відомих діючих санаторіїв Закарпаття «Квітка полонини», «Карпати», «Сонячне Закарпаття»… Вони гарно вписалися в навколишній ландшафт і стали своєрідною візитівкою цих медичних закладів для оздоровлення громадян України.
За останній час мистецьке подружжя Бровдіїв (а в Закарпатті таких є кілька: Медвецьких, Скакандіїв, Герців…) провели виставки робіт в Мукачеві, Ужгороді, Києві. З дружиною Ларисою Олександрівною 55 років ідуть по спільній життєвій дорозі. По-різному бачать світ, відчувають його, сприймають і усвідомлюють красу навколишнього середовища. Але обоє митців сказали своє вагоме слово і посіли гідне місце в історії образотворчої культури і мистецтва Закарпаття. Духовність і віра, чистота і щирість, глибока людська емоційність властива їхнім полотнам.
Іван Васильович – народний художник України, лауреат премій, корифеїв Закарпатської школи живопису імені Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, поета-антифашиста Дмитра Вакарова…
Амплітуда творчих захоплень, глибинний пласт народної культури, звичаєвості і святкових обрядів накладають свій відбиток на творчі задуми, виношені майбутні композиції і своєрідне їхнє втілення в життя. Як батьки Іван та Лариса Бровді пишаються доньками Тамарою та Кароліною, 19-річною внучкою Стефанією, яка є їхнім генератором добрих справ, ініціатором багатьох сімейних подій та щирою розрадою подружжя Бровді.
Їм по 77. Та цих років тягар, мов туман над Карпатами, щодня спиває сонце, розносить сяйво місяця і зір. Обоє – фізично загартовані, спортивної статури з уважними, проникливими у людську душу поглядами. Неприхованою гостинністю, людяністю, набутою за спільного життя мудрістю. Двоє носіїв яскравого і неповторного мистецького таланту, щирої захопленості і закоханості у рідний край. Їм по силі ця велич і розмах, живописна колористика Карпат, віддзеркалення Вселенського кругообігу у кожному прожитому році. Як каже Іван Васильович: «Слава козацька наша кровію полита, рубана мечами, січена шаблями і дощами вмита, щоб розмити пороги недовіри між людьми».
З неповторним ювілеєм Вас, дорогі Іване Васильовичу та Ларисо Олександрівно. Божої благодаті і взаємної підтримки, нових несходжених доріг у просторі вашої творчої й мистецької діяльності і заслуженого народного визнання.
Марія Конкіна,
місто Виноградів
