Цього напрочуд цікавого співрозмовника мені порадили друзі. Його прізвище не озвучую свідомо, бо наш герой сам забажав залишатися інкогніто. Для зручності, назвемо його Юрій М. Свого часу він стояв на Майдані у Києві за європейське майбутнє України, а з самого початку неоголошеної війни з агресором займається волонтерством для солдатів, що перебувають у зоні АТО, та тих, котрі поправляють здоров’я у шпиталі. Це дійсно Патріот з великої літери, вірний син своєї Батьківщини, котрому небайдуже, яким буде майбутнє його дітей, а, отже, і всієї нації. Нещодавно чоловік повернувся із Донбасу, де разом із капеланом – о. Олександром відвідали найгарячіші фронтові точки: Маріуполь та укріплення довкола нього, Мар’їнка, Волноваха. Спілкувалися з вояками добровольчого батальйону «Донбас», 14-ої бригади, прикордонниками… Священик проводив богослужіння та спілкувався з військовими, при бажанні – сповідував їх. А от Юрій підтримував бойовий дух грою на гітарі та патріотичними піснями.
Найперше, що побачив – зруйновані оселі, незрозумілих людей, котрі підтримують ЛНР і ДНР, проте обґрунтувати свою позицію не можуть. Більшість місцевого населення – за Україну, проте ті 20 % проросійських настроєні дуже радикально. Першу ніч ми жили у капелана, в якого п’ятеро прийомних дітей. Вони в під’їзді свого будинку розклеюють наклейки «Маріуполь – це Україна!», а через 1-3 години сусіди їх вже здирають. Діти знову клеять, ті знов здирають.
Живуть наші солдати в окопах та оселях місцевого населення. Незрозумілим для мене було те, що ті вояки, котрі оселилися в будинках Мар’їнки, платять за житло орендну плата. Хлопці показували, куди залазять сепаратисти і звідки кидають гранати – це буквально 10 метрів від укріплень наших військових. Помітити їх важко, адже мають спеціальні костюми, котрі не бере тепловізор. Найгарячіше на передовій вночі.
Волонтер розповідає, що патріотичний настрій солдатів, їх бойовий дух на належному рівні. І обурюється: «Абсурд, коли говорять, що у зоні АТО солдати зловживають алкогольними напоями. Ми з ними спілкувалися, дружньо обнімалися і з впевненістю можу констатувати: випивших там не було. Якщо і попадаються 2-3 «аватарів» (Авт.: так хлопці між собою називають п’яниць), з ними проводять виховні бесіди або ж відправляють назад. Адже нетверезий солдат може спричинити небезпечну ситуацію для цілої бригади, ба, навіть роти».
Не секрет, що з перших днів неоголошеної війни волонтери забезпечували військових майже всім: починаючи від засобів гігієни, продуктів харчування та повного обмундирування. Зараз, коли матеріально-технічна база Міністерства оборони покращилася, меншим став і перелік потрібних речей. Наразі солдати просять каву, цигарки, ліки і вогнегасники…Наші захисники ще й годують місцеве населення, інструктують їх, як рятуватися. Навіть зробили укриття для цивільних.
На моє запитання, а чим вас пригощали солдати, волонтер відповів: «Приготовленими в умовах польової кухні зеленим та червоним борщами, пловом, навіть піцою пригощали».
Юрій познайомився на Донбасі з військовим журналістом Владом Якушевим, котрий у пряму сенсі слова оселився на фронті. Там, на передовій, солдати бережуть його, як зіницю ока. Адже він небезпечний не настільки для ворога, як для влади, бо пише правду. А вона і справді вражає неприємно. До прикладу, волонтер обурюється, чому після демобілізації солдати мають відшкодовувати Міністерству оборони України вартість пошкодженого в боях обмундирування у десятикратному розмірі. Адже непоодинокими є випадки, коли вдягали мобілізованих волонтери, родичі, друзі, сусіди.
Наталія Кобаль
