47-річний Сергій Садовий вже 10 років живе у Виноградові. Досвідчений військовий, у котрого за плечима 23 роки служби у Збройних силах України, вже на заслуженому відпочинку працював у супермаркеті «Гранд», на підприємстві «Аутомотив». А коли почалася мобілізація – призвали воювати. Зараз чоловік захищає цілісність нашої держава неподалік Горлівки Донецької області у батальйоні «Айдар». Колись добровольчий батальйон, зараз підпорядковується Збройним силам України, входив до складу 24 окремого штормового батальйону, та дух «айдарівців» й по нині залишився добровольчим, вольовим. По телефону він розповів нам про свої мирні та військові будні і змалював сучасну ситуацію на Донбасі.
– Спочатку мене призвали у спецназ міста Хмельницький, а коли з’явилася посада в «Айдарі», запропонували перейти туди. Я погодився і вже з ними вирушив у зону АТО, де перебуваю більше півроку. Зараз наші війська дислокуються в смт. Новгородськ Дзерджинського району. Ситуація тут відносно спокійна. Проте кожен день потихеньку йде перестрілка, та ми до неї вже звикли. Крупнокаліберну зброю не застосовують. Коли ми сюди приїхали півроку тому, було «гарячіше». Особливо, коли «Айдар» виходив з Луганської області: тоді були і наступи, і відступи, і снаряди різнокаліберні сипали…Теперішню ж ситуацію можна змалювати наступним чином: обидві сторони змагаються перед ОБСЄ хто перший порушить тишу. Представники з Організації безпеки і співробітництва в Європі частенько їздять і з нашого боку, і зі сторони ворога. Принаймні двічі на тиждень ми їх бачимо в себе, спілкуємося через перекладачів. Ми ж тримаємо оборону на тих позиціях, де зупинилися, чекаємо команди зверху. Наразі кожен добросовісно виконує свої обов’язки. Ми ж, командний склад, намагаємося забезпечити хлопців усім необхідним. Проблеми всюди є і коли вони виникають, вирішуємо швидко, адже у командуванні всі фахівці – кадрові офіцери. Служба йде нормально. Є і мобілізовані, і контрактники, добровольці. Серед моїх підлеглих є двоє закарпатців – з Хуста і Сваляви, – каже заступник командира батальйону, майор Садовий. – Там, де ми стоїмо, місцеве населення – за Україну. Кажуть, що з приходом української армії стало спокійніше. Ми їм допомагаємо – ділимося продуктами харчування, дітям роздаємо солодощі. Тут поблизу є три дитбудинки, кілька дитсадків. Часто до них навідуємося з гостинцями. Діти вже впізнають нас і радіють, коли бачать солдатів. А ми тішимось з того, що даруємо їм радість. Бо ж стоїмо на передовій за їх мирне майбутнє.
– Всі солдаті вдягнуті, армія забезпечує майже всім необхідним. Волонтери ж зараз працюють більш «крапково». Вони допомагають тим, чого не вистачає: забезпечують спецодягом для розвідників, техніків, саперів, закуповують тепловізори та прилади нічного бачення. У «Айдар» щотижня приходять їх постійні волонтери з Харкова та Полтави із домашніми смаколиками, різносолами. А от польова кухня у нас облаштована, самі варимо і добре харчуємося. Додають наснаги та підтримують бойовий дух малюнки дітей, котрими, наче різнокольоровим шпалерами обвішані всі бліндажі та кімнати.
Начальник служби свого часу «набрався» досвіду в різних військах, тож зараз без проблем може приступити до служби в танкісти, артилерію чи піхоту. Довелося і повоювати. У 1991 році був лейтенантом під час сутички на Кавказькому окрузі у Нагорному Карабасі (Азербайджан). Вдома на Сергія Садового чекає родина, батьки, донечка та дружина. До речі, друга половинка в нашого героя теж військова, служила у Виноградові.
На завершення нашої розмови майор Садовий побажав всім жителям Виноградівщини миру, ми ж у свою чергу, наче гасло, у відповідь промовили: «Повертайтесь додому живим».
Наталія Кобаль
