Відійшов у засвіти великий закарпатський патріот, чи не найвідоміший русин краю, який до глибини серця, всією душею любив рідну землю, був інтелектуалом, чесною, порядною, совісною людиною.
У квітні цьогоріч йому виповнилося 89 років. А вже у червні (11. 06. 2024 р.) землячка-берегівчанка Віра Калинич, яка останніми роками була для нього міцною життєвою опорою і надійною сімейною подругою, повідала гірку звістку – кончину віку Володимира Федоровича.
Покійному фактично йшов дев’яностий рік. Хоча він і був пенсіонером-старожилом, але перебував у вирі активного життя. До нього, мов діти до батька, горнулося чимало як краян-ровесників, так і друзів молодшого віку. Він кожного наснажував духом патріотизму, був взірцем у цьому плані.
В. Ф. Біланін багато років поспіль очолював Ужгородський дослідно-експериментальний завод нестандартного обладнання, десятиліттями тримався у когорті серед кращих директорів міста й області. Не претендуючи ні на які матеріальні вигоди, гроші чи посади, цей культурний, мудрий, дотепний і діяльний закарпатець залишиться в пам’яті багатьох сотень і тисяч краян меценатом русинських видань. Вони актуальні та є на столі в багатьох жителів міст і сіл Срібної землі.
Зазначу: плідно й до останніх днів своїх спілкувався з такими особистостями, як відома освітянка й односельчанка Ксенія Маргітич, журналісти Василь Нитка, Василь Бедзір (м. Ужгород), очільник русинів краю, редактор журналу “Отцюзнина” Юрій Шипович (Свалявщина), професор Іван Мигович (м. Київ), краєзнавець Петро Пітра (с. Білки на Іршавщині), ужгородці Михайло Бабидорич, Іван Баранчик, Василь Лакатош з Волівця й іншими. Саме від останнього автор цих співчутливих нотаток-некрологу передав йому книжку з дарчим надписом. Навіть не знаю, чи він її читав, бо, на жаль, знаходився у досить важкому стані.
Як повідомила пані Віра, відійшов він у вівторок 11 червня удосвіта в одному з медзакладів Ужгорода, міста, де довелося прожити всі свої свідомі роки такої колоритної, унікальної біографії. Тож і прощальна панахида відбулася в сакральній Кальварії у четвер 13, а церемонія поховання – на цвинтарі в с. Доманинці.
Без перебільшення: смерть на 90-му році життя В. Ф. Біланіна – це велике потрясіння, непоправна втрата для всіх закарпатців-русинів. Та чи найбільшого горя, втрати зазнали рідні, близькі, друзі покійного.
Щирі співчуття всім, хто знав, працював і спілкувався з цим унікальним чоловіком-ерудитом, хто був у найближчому колі його оточення.
Вічного спочину та з миром на небесах, нехай Бог огорне вас у своїх теплих долонях навіки. Ви достойно жили та райського душевного віддиху в засвітах заслужили.
