Хвилівник – знайома незнайомка

Все розпочалося з прохання Руслани Василівни Шевченко, співробітниці обласного архіву відомої Вам з попередніх дописів про знахідку на Великоком’ятському кладовищі. Руслана Василівна була головною рушійною силою того розслідування.

А прохання полягало в наступному – одна жителька Ужгорода звернулася до неї, щоб вияснити, як називається лікарська рослина, яку її мати збирала у Виноградові. Використовувала вона їх для лікування чиряків (фурункулів та курбункулів, абсцесів, наривів, незагойних ран. У народі вона мала назву «тіковка». Це мене спантеличило, бо не зважаючи, що при написанні попередніх моїх книг я цікавився фітотерапією, але вважав себе далеким від справжніх травознавців. Почуття вдячності за надану щиру допомогу в попередній моїй роботі в обласному архіві вимагало взятися за цю справу. Тим більше, що я мабуть єдиний представник із Виноградова, шо постійно працює в архіві.

Як годиться, я почав з того, що звернувся за консультацією до вчителів біології. Але після двох безрезультатних спроб вирішив змінити вектор розшукування. Природньо, я звернувся до жительки Гетині (книга про яку на виході) Єви Михайлівни Філеп. Чому саме до неї? Тому, що коли я працював над твором «Гетиня над Тисою» вона допомагала мені з багатьох питань. Я й не сподівався так швидко знайти розгадку. Як кажуть у народі «Повезло, як сліпій курці на зерно». Виявляється, що Єва Михайлівна лічила цією травою чиряк. Лікування було успішним, але навкруги нього появилися пухирці. Оксана Михайлівна Баник, колишня медсестра тоді сказала, що це алергія і негайно припинила використання цієї рослини у пані Єви, яка підкреслила, що в селі цю лікарську рослину називають «туковка». Але знаючи особливості вимови деяких слів, не здивувався, бо замість «і» вимовляють «у».

О. В. Баник також підтвердила цілющі властивості цієї рослини, а Єва Михайлівна Філеп, знала де вона проростає, як рядовий бур’ян. Я попросив її щоб сфотографували і переслали мені світлини цієї трави. Це їй вдалося, але вона відмітила, що не на всіх місцях, де раніше вони росли, можна їх знайти. На мою думку на їх популяцію вплинуло масове використання гербіцидів і пестицидів.

Вирішив я пошукати це зілля і у Виноградові, адже ужгородка підкреслила що її мама збирала «тіковку» саме у нашому місті. Недовго роздумуючи, звернувся до знаного травознавця – Василя Едуардовича Гери.  Виявилося, що Василь Едуардович не тільки знає про це чудо-зілля, але воно росте на його обійсті. Більше того він на практиці використовував цю рослину. Нею він вилікував маму своєї жінки, що жила в Бережанах Тернопільської області. Виявляється, що там про неї не знали. Після успішного виздоровлення тещі, він допоміг і багатьом у Бережанах позбутися чиряків (фурункулів, карбункулів), абсцесів і незагойних ран. Цікаво, що і у Виноградові назва цієї рослини – «туковка». Для лікування використовувалося листя, попередньо пропарене, може й тому не було ускладнень.

Одночасно з цим я вислав фото цієї рослини Руслані Василівні Шевченко, яка за допомогою спеціальної програми ідентифікувала її. Програма не дала кінцевої відповіді – видала більше варіантів. А пані Руслана, звірившись із тими відомостями, які були в описі цих представників флори, зупинилася на виборі, що це є хвилівник. І  не помилилася.

У мене виникло бажання  популяризувати цю рослину, щоб якнайбільше людей скористалися її лікувальними можливостями. Але згадка Єви Михайлівни Філеп, що листя «туковки» визвало алергію насторожило мене і змусило уважніше віднестися до цього чудо-зілля. Вирішив вивчити, що відомо про нього в літературі. Правда Р.В.Шевченко випередила мене, звернувшись до Вікіпедії. Крім української версії вона звернулася до угорської та румунської, останню навіть перевела. В угорській мові назва цієї рослини farkasalma, тобто вовче яблуко, а по-румунськи «marus lupulus», що означає те саме. Це надзвичайно допомогло мені в пошуках. В російській літературі його прийнято називати кірказон, міжнародна наукова назва – aristolohia. По хронології першу згадку про цю рослину знайдено в другому випуску «Большой советской энциклопедии» (том 21, який вийшов у світ у 1953 році). Що можна почерпнути з цього джерела? В Радянському Союзі проростало 7 видів кірказону – в середній і південній полосах європейської частини країни. Вказано також, що нерідко ця рослина є ядовитою. Його назва копитень з жовтими квіточками. В СРСР його розводили як декоративну рослину в садах. Раніше застосовувалися в медицині при укусах змій.

Через 20 років у 1973 році в журналі «Наука і життя» №9, с.40 читаємо «лікувальні ванни, в які додають хвилівник є допоміжним засобом для лікування суглобів при ревматизмі»

А у виданні «Універсальний словник-енциклопедія», який побачив світ вже у ХХІ столітті (2006 р.) нагадують, що в Україні росте хвилівник звичайний – листя серцеподібні, квіти білі, жовті або з коричневатим відтінком, деякі види, зокрема хвилівник широколистий вирощують як декоративний. І ні слова про лікувальні властивості.

Але те, що я довідався у Вікіпедії шокувало. Так, у російській версії досить детально описано про заборону його використання, як ліків та біологічно-активних добавок. Зокрема, рослина містить арістологічну кислоту, яка має канцерогенний, мутагенні і нефрологічні впливи. Використання їх або їх відварів в їжу приводить до поразки нирок.

З 1981 року препарати, які мають в своєму складі хвилівник заборонені в Німеччині. З 1982 року – в Єгипті. А із 1999 року БАДи, які містять аристологію заборонені у Великобританії, а з 2001 року – в США. Росія хоч дещо пізніше (2008 р.) також наклала на них вето.

А що у нас. Поряд із цим матеріалом, у Вікіпедії пропонують краплі «Каркізон» звичайний 50 г за 40 г, з доставкою. Незважаючи на моє здивування, я все-таки вирішив узнати які недуги лікуються цим фітопрепаратом. Його рекомендують у разі загального виснаження організму, підвищеній збудженості, задишки, серцевої слабкості, початкової стадії гіпертонії, набряків, туберкульозу легенів,  хронічному коліті, запорах, подагри, захворюваннях суглобів, епілепсії, діабету, тромбофлебіту, варикозного розширення вен нижніх кінцівок, геморою, гінекологічних захворюваннях: міоми, кісти, поліпів,  фібріоми, ерозії.

Компреси і примочки з його водним розчином призначають у разі фурункульозу, дерматомікозу, маститу, свербежу шкіри та піодермії. Настоянкою лікують коросту. Дим від тліючого насіння вдихати в разі епілепсії. Ось така універсальна лікувальна рослина. Я завжди з недовірою ставився до чудо-ліків.

До речі є декілька рецептів і головне тут міститься застереження, що рослина отруйна і що її суворо заборонено вживати дітям, вагітним жінкам, хворим на ниркову недостатність та гастрит.

Які висновки можемо зробити з українських джерел. По-перше, в жодному випадку, крім реклами кірказону, хвилівник не вживався для лікування фурункулів, лише у нас на Виноградівщині, можливо і в інших районах Закарпаття, де називається «тіковка або туковка». Наші земляки мабуть не знали про його отруйність. Ймовірно, що деякі види хмілівника, в нашій місцевості не мають токсичності. Тут є робота для токсикологів, щоб науковці видали свій кінцевий вердикт. З усього сказаного, очевидно, що ця рослина має певні лікувальні властивості, можливо і не в повній мірі, як висвітлено в рекламному матеріалі, але вживання на практиці має позитивні наслідки в лікуванні хоча  б фурункулів.

Щоб більш широко ознайомитися із хмілівником розглянемо, що пишуть про нього наші сусіди угорці і румуни. У 2-му томі «Тлумачного словника угорської мови» (1956 р.) с. 547, «вовче яблуко» характеризується як лікарська рослина, але не сказано, що лікує.

Коріння рослини містить отруту. В угорськомовній версії Вікіпедії, яку мені люб’язно представив мій товариш – Михайло Павлович Арвай підкреслено, що ця рослина раніше використовувалася в народній медицині, як лікарська. Але такий метод використання небезпечний, так як вона є отруйною.

Через те, що дослідження виявили канцерогенний вплив рослин, вона може лише використовуватися як сировина. Виготовлена з її листя речовина містить у собі арістологічну кислоту, ефірну олію, вітамін С, речовину, що знищує бактерії.

Тепер сформовані, здорові і непошкоджені листки рослини збирають для виготовлення спеціальної речовини, об’єм якої в процесі сушіння зменшується до 1/4 – 1/5 від обсягу листочків. Відвар цієї речовини можна використовувати для зовнішнього ополіскування при екземі, корості, лишаях, а також важкозагоюваних ран і різних запальних процесах в різних ділянках тіла. Цей засіб ефективно допомагає. З кореневища також виготовляють лікувальний засіб, який додають у ванну або ополіскують ревматичні суглоби. Використовують його і для лікування коней.

А що ми знайшли в румунській версії? Ця рослина має сильно виражену очисну дію. Має також дію, що спричиняє скорочення матки.

Останні дослідження в Румунії показали, що хвилівник є причиною багатотисячних захворювань на ниркову недостатність в Румунії, Болгарії, Сербії, Боснії і Герцеговині та Хорватії. Парадоксально, але в цих країнах люди, що захворіли не вживали препаратів із кірказону, а заразилися через борошно на полях де вирощували пшеницю ріс цей бур’ян, який попадав у хлібне зерно. Точно так хворіють і корови, які споживають сіно, в якому також була ця трава. Повідомлялось також про чисельні отруєння препаратами з цієї рослини, рекомендованими самозванцями для лікування «всіх форм раку». Тепер рослина не рекомендується в будь-якій формі – ні внутрішньо, ні зовнішньо. Не пропонують вживати і активні речовини, що є в цій рослині, оскільки було встановлено, що вони мають канцерогенну дію (сприяють розвитку ракових клітин).

Потрібно підкреслити, що у нас досить мало людей, навіть серед травознавців знають про цього представника флори, але не можемо сказати, що він не є зовсім невідомим. В той же час виявилося, що всі ми мало знали всі сторони його впливу на здоров’я людини. Це відображено в назві допису.

Іван Біланчук, краєзнавець.