Минуло півтора року з початку масштабної окупаційної війни, яку розв’язали рашисти на території України. За цей час стало очевидно, що суспільне життя, економіка мусить жити далі. Підприємства мусять не лише виконувати замовлення оборонного відомства, але й запити споживачів, які потребують і харчової продукції, і миючих засобів, і поповнення своїх гардеробів. Чи може нормально працювати фабрика або завод в надзвичайних умовах, коли фактор війни в будь-який момент втручається в нормальний хід виробництва? Про це розмовляємо з генеральним директором ТОВ «Сандерс-Виноградів» Юхимом Розенталом.
– Юхиме Германовичу, в лютому минулого року путінські ракети вдарили по наших містах. Коли і як відчуло війну підприємство? Які зміни почалися на виробництві?
– На жаль, війна з перших днів порушила робочий режим підприємства. Уже навесні минулого року наші працівники почали масово виїжджати за кордон. Загалом звільнилися 43 працівниці з 347. Це відчутний відсоток. Зрозуміло, що люди шукають, де можна краще облаштуватися, це дало їм можливість збільшити свої доходи, а тамтешнім підприємствам – отримати додаткові трудові ресурси. З іншого боку це пішло на шкоду тим підприємствам і тим людям, що залишилися тут. Адже загалом зменшуються обсяги виробництва, падають податкові надходження, зростає дефіцит кадрів. А згодом на Закарпатті почали відкриватися підприємства, які перенесли своє виробництво з окупованих та прифронтових територій. Вони в свою чергу теж намагалися залучити закарпатців на роботу. Таким чином гостра конкуренція призвела до дефіциту робочих рук, хоч умови роботи й зарплати у ТОВ «Сандерс-Виноградів» мають багато переваг.
– У росії зазвичай залишилися люди, з якими раніше підтримувалися зв’язки. Чи відомо вам про їх настрої щодо України?
– Після 24 лютого у мене абсолютно зникло бажання спілкуватися з моїми знайомими в росії. Дехто з них намагався написати, пояснити, що вони «не винуваті», але я не відписав їм жодного слова. Просто не хотілося підтримувати будь-які контакти.
– Восени минулого року почалося наступне випробування для економіки – ракетні удари по енергетичній інфраструктурі, відключення світла. Як «Сандерс-Виноградів» упорався з локдаунами?
– Ми продожилт роботу без жодних збоїв. Закупили генератор, котрий обійшовся нам дуже дорого, та й експлуатація його була недешева, але ж і «Сандерс» має немаленькі виробничі площі, тому витрати були виправдані, підприємство продовжило стабільно виконувати замовлення.
– Якщо говорити у цифрах, то яким зараз є підприємство за обсягом виробництва, сплатою податків, тенд енціями?
– Попри те, що йде війна, що кількість працюючих поки що не вдалося відновити, «Сандерс» не лише не втратив обсяги роботи, але й наростив їх. Крім того ми відкрили минулої осені ще один цех з виробництва трикотажу, цех починає виходити на заплановані потужності. Тобто є поступ у виробництві. Щодо цифр: обсяги наданих послуг за минулий рік становили 149,7 мільйонів гривень, за 6 місяців 2023 року обсяги становлять майже 77,8 мільйонів гривень. Минулого року ми сплатили 29,6 мільйонів гривень податків, а в поточному році за 6 місяців сплачено 15,5 мільйонів гривень. Тенденції на зростання залежатимуть від того, наскільки вдасться залучити людей на виробництво. Причому нам потрібні зараз не лише швачки, але й кваліфіковані спеціалістів зі знанням англійської та німецької мов. Це ініціатива інвестора, який хоче перенести логістичну роботу з Німеччини в Україну.
– Залучення фахівців може дорого коштувати виноградівському підприємству.
– У будь-якому випадку це обійдеться дешевше, аніж витрати на спеціалістів у Європі. Інвестор Ерхард Гроснігг вірить у можливості виноградівського підприємства, готовий сприяти тому, щоб якість персоналу зростала.
– Виходячи з вашого досвіду спілкування з європейськими керівниками підприємств, як би ви оцінили їх ставлення до війни, до подій в Україні?
– У Європі сильно вболівають за Україну. Війна примушує всіх економити, купівельна інтенсивність падає, представники бізнесу шукають шляхи здешевлення своєї продукції. При цьому наші партнери й інвестор готові всіляко підтримувати наш колектив. Власник Ерхард Гросснігг приїздить у Виноградів, підтримує додаткові соціальні кроки, які б покращили умови роботи.
– Щодо умов праці для людей: наскільки вони змінися за останній час?
– Мій батько (сьогодні почесний Президент «Сандерс Виноградова») Герман Зельманович завжди підкреслював і підкреслює: «Дбаймо про своїх людей, цінуймо їх і знаходьмо можливість їх підтримати особливо у ці важкі часи. Наші швачки – це наш «золотий фонд». Цей принцип є і буде визначальним для підприємства. У першу чергу зберігається вся система додаткових виплат та допомог, яка була запроваджена ще багато років тому, у довоєнний час – регулярно виплачуються премії всім працівникам підприємств за успішне та своєчасне виконання замовлень та високу якість продукції; щорічно восени кожному працівникові додатково видають кошти для придбання овочів на зиму. Напередодні свят (Нового рік, Дня жінок, Великодня, Дня працівника легкої промисловості…) також передбачено суттєві виплати. На території адміністративно-побутового корпусу розташовані оздоровпункт, кафе, їдальня, магазин… Коштом підприємства забезпечено тренспортуваня людей з дому на роботу. Середня зарплата на підприємстві – 19 з половиною тисяч гривень. Є швачки, які заробляють і 26-27 тисяч гривень. Крім того з початку широкомасштабної війни працівники отримують до зарплати по 500 гривень доплати.
– Чи допомагаєте нашим захисникам, їх сім’ям.
– Так, ми не припиняємо надавати допомогу з 2014 року. А після широкомасштабної агресії, взяли під опіку тих захисників, які є нашими працівниками. До нас звертаються волонтери, які потребують тканину для виплітання сіток, ми підтримуємо важливі соціальні проекти. Все це обов’язкова складова нашої роботи.
– Наскільки я знаю, ви добре обізнані з економічним життям Ізраїлю. Це країна, яка так само живе в умовах постійної війни з ворогом. Як вдається ізраїльтянам не просто будувати економічне життя, але й отримувати прибутки для своїх підприємств, поповнювати державний бюджет, і не сподіватися на фінансові пожертви з інших країн?
– Тут ніяких секретів нема. В Ізраїлі працює цивілізована фінансово-економічна система, в якій податки сплачують всі – від великого підприємства до продавця квітів на вулиці. А відколи функція касового апарату закладена в звичайний смартфон, взагалі відпали технічні проблеми у сплаті податків. Причому в Ізраїлі не стільки перевіряють обов’язковість сплати (хоча й це практикується) скільки слідкують за витратами громадян. Якщо ти дозволяєш собі придбати дорогу річ чи віллу в історичному центрі столиці, то доведеться пояснити, чи законними були отримані доходи, з яких оплачено покупку. Принаймні цей спосіб контролю за бізнесом досить ефективний, вартий наслідування… І на мою думку економіка Ізраїлю нормально працює в умовах війни ще й тому, що громадяни не покидають країну в пошуках кращого життя, особливо у пору воєнних загроз, скоріше навпаки – повертаються на батьківщину.
Василь Горват
