Передмова
Її батьки робили все можливе і неможливе, щоб врятувати від недугу, зцілити і повернути здоров’я. Вередикт медиків був такий: на світі проживе вона не більше 25-ти років. Але доля розпорядилася інакше: додала ще 25. Попри прикутість до інвалідного візка і крісла, вона стала авторкою чотирьох поетичних збірок «Мій сумний ангел» (1996р.), «Звучання світла» (1998р.), «Три четверті небес» (2003р.) та «Рифмовані сни» (2006р.), двох автобіографічних повістей «Чтверта стіна» (2000р.) та документально-публіцистичної «Чорна сльоза» (2010р.) (остання з них – побачила світ і потрапила до читачів через рік після її смерті). Для дітей Ілана Вайсман теж написала неймовірно загадкову, цікаву і дотепну збірочку віршів «Для чого у киці хвіст?».
У вирі життя
Ілана Вайсман… Вродлива, чутлива, вдивовиж непосидюча, з яскравим блиском очей, неймовірно сяючою посмішкою, з милозвучним голосом, який не спутаєш з жодним, бо він належав саме їй – поетесі, письменниці, публічній людині, засновниці «Теплого дому», в якім завжди збиралися творчі особистості і вели мову про літературу, культуру і мистецтво, живопис і музику. Була Ілана Борисівна ведучою раліостанцій та телепередач, де читала написані нові свої твори. Їздила по містах Їзраїлю на творчі вечори і зустрічі із своїми постійними шанувальниками і читачами.
Народилася 23 травня 1959 р. на лівому березі Дністра, у мальовничому Тирасполі (Молдова) у сім’ї токаря заводу Бориса Веніаміновича Вайсмана та працівниці торгівлі Ніни Йосипівни Беклер. Батьки прийняли виважене рішення: сімєю переїхати на проживання в Україну. Зупинили свій вибір на Білій Церкві. Росла Іляна як усі діти. Дівчинка з двома косичками була допитливою, непосидючою. Трагедія сталася зненацька. З батьками поверталися з міста додому. Приємні враження переповнювали всіх. Ілана втомилася. Уговорила батька взяти її на плечі. Згори, звісивши ніжки, 6-ти річній дівчинці було видно всю прилеглу до району тутешню околицю. Коли відчинили двері, масивна труба із стелі відвалилася і її удар прийшовся по голові дівчинки…Знесилену, окривавлену дитину батьки занесли в кімнату. Одразу викликалм «швидку». Її завезли в Київський інститут нейрохірургії. Оперативне втручання… Тривале лікування..
Батьки змушені були її відвезти в Святошино, в Київську школу-інтернат для дітей з порушеним опорно-руховим апаратом. Першою, на здібну дівчинку звернула увагу вчителька рідної мови і літератури Єва Лужанська. Її Улюбленим місцем стала шкільна бібліотека. Перечитувала світову і вітчизняну класику, твори сучасних поетів і письменників, пригодницькі і фантастичні повісті і романи.
Корективи сімейного буття
Коли Ілані виповнилося 14 років, батьки розлучилися. Мати пояснила доні, що на роботі вона зустріла людину, яку щиро покохала. Він став змістом її життя і без нього вона себе вже не уявляє. Дівчина-підліток дуже переживала за батька, якого всім серцем любила…
Час минав. Стрімко злітали роки. Ілані виповнилось 30. Всі подруги вже давно були заміжніми, понароджували дітей, а її чекала самотність. Це дуже турбувало матір. Ніна Йосипівна описала свою доню, взяла її фотографію і звернулась до служби знайомств. На оголошення відгукнувся молодий, вродливий юнак. Теж з інвалідністю. Він прийшов з нічим: ні кола, ні двора, ні копійчини за пазухою. Зате із золотою душею, щирими намірами і бажанням разом творити своє щастя.
Роман довжиною в щасливих 20 літ
Так почався їх з Юрієм Василівим життєвий роман довжиною у 20 щасливих літ. Ілава ожила, розцвіла жіночою свіжістю, красою, повнотою почуттів і сонячного щастя. І полилися рядки, поетичні думки, ліричні тексти, які нотами лягали в такти пісень і дивовижних романсів. У сестри, яка померла, залишилися двійко дівчаток: Віккі і Міккі. Матір сиріткам повністю замінила Ілава. Всю свою щедрість, нерозтрачену материнську любов вона повністю віддала їм. Для них вона і писала вірші, що стали поетичною збірочкою для дітей «Для чого у киці хвіст ?».
У родинному оточені, у коли дорогих і близьких її серцю людей, Ілана Борисівна відмітила свій золотий полудень віку. Збігло літо. Все відчутніше давалася в знаки хвороба. Тримаючи у зубах олівця, на комп’ютері набирала текст нової повісті «Чорна сльоза». На дійсних оригіналах документів і фотографій своїх предків має розповісти своїм потомкам про Голокост, про ті жахливіті страхіття і звивисті дороги долі, які в роки Другої світової війни випало пережити євреям, що стали в’язнями концтаборів по Європі, були нацистами насильно розстріляні в Бабиному яру… Тим, кому випало вижити і на пустинній землі створити самостійну, процвітаючу свою державу Їзраїль із збереженою батьками торою, ментальною духовністю, культурою, звичаями і обрядами. Працювала з таким запалом, потроєною енергією і просила у Всевишнього: лише аби встигла написати те все, чим переповнена зараз її душа та свідомість.
Між життям і смертю
Вона все встигла. На початку третьої декади жовтня з нею стався інсульт. Від неминучої смерті тоді її врятували медики. Ще на 16 днів вони продовжили її життя.У лікарні ІХІЛІВ робили все можливе, щоб жінка повернулась до життя.
Померла Ілана Вайсман на досвітках 6 листопада 2009 року. Її поховпли в Тель-Авіві. Чоловік і надійний та вірний подвижник безперервного творчого життя і горіння Юрій Василів пережив утрату коханої дружини усього на 3 роки. Його сили і здоррв’я підкосила онкохвороба.
P.S. За наданий матеріал про життя Ілани Вайсман та прижиттєві її фотографії висловлюю свою найщирішу повагу і приязнь рідній молодшій сестрі Гілі Ятсовські, теж публічній особистості, яка підтримує «Теплий дім», де до сьогодні збираються провідні митці і літератори Ізраєлю на свої творчі зустрічі.
Марія КОНКІНА,
очільниця Виноградіського
відділення ГО МАЛІЖу
