«Я не скаржуся. Для справжнього митця життєвим заповітом
повинна бути праця на повну силу за будь-яких обставин»
Микола Леонтович
Ці слова повністю можна адресувати заслуженому працівнику культури України Віктору Марушці. Чверть віку тому він започаткував концерти «Різдвяні мелодії оркестру» народного аматорського оркестру народних інструментів Виноградівської мистецької школи імені Б. Бартока. І ось 25 років поспіль у міських храмах цей викладацький колектив уміло пропагує світове духовне музичне надбання, присвячене народженню Божого дитяти. Його незмінною ведучою протягом всього часу залишається Наталія Сорводі, яка завжди находить цікаву серцевинку, аби збагатити слухачів змістовною інформацією з культурно-мистецького життя нашого сьогодення.
… У 2022-му ми планували відзначати 100-річчя американської прем’єри «Щедрика» та 145-ти річчя з дня народження геніального українського композитора Миколи Леонтовича. Однак, 24 лютого почалася війна. Вона повністю змінила ці плани. Вже 25 лютого, в житловому кварталі Києва на вулиці Олександра Кошиця (того самого диригента хорової капели, що у 10-ти країнах Європи переконливо довела, що Україна має свою культуру і багату музичну спадщину) розірвалися перші ворожі ракети. Це завдяки йому «Щедрик» став символом Різдва. Однак мало людей знає про те, що ця пісня має дохристиянське коріння і походить саме з України. Співалася вона навесні. Тоді додому поверталися ластівки і на наших землях зустрічали Новий рік. Це була проста одноголоса мелодія на чотири ноти. Її волинський варіант і взяв за основу композитор Микола Леонтович. Протягом кількох років він наполегливо працював над її мелодією.
У грудні 1916-го, під час різдвяного концерту в залі Купецького зібрання (нині – Національна філармонія України) її вперше виконав студентський хор Київського університету Святого Володимира під орудою Олександра Кошиця. Так почала своє самостійне життя ця різдвяна колядка. Зараз вона лунає на Різдво у різних куточках нашої планети. Як щедрий дар світові від України. І як надійна запорука гідного місця українців у світовій спільноті.
Коротка розповідь про самого композитора Миколу Лисенка. Із забуття його добре ім’я повернула активна дослідниця науковий співробітник Інституту української археографії і джерелознавства Тіна Пересунько. Тривалий час ця жінка наполегливо опрацьовувала всі архівні матеріали, з яких було знято тавро «Секретно».
Народився 3 грудня 1987 року в родині священика на Поділлі. Батько Дмитро Феофанович керував хором, гарно грав на скрипці, цитрі, балалайці, гітарі. Мати Марія Йосипівна – ерудована для свого часу вродлива жінка гарно співала. У цьому оточенні і підростав Микола з малих літ. Від рідних йому людей перейнявся любов’ю до музики. Батьки хотіли бачити сина священиком. Він успішно навчався в Шаргородськім духовнім училищі, а згодом у Кам’янець-Подільській духовній семінарії. Однак, любов до музики взяла верх. Юнак відмовився від духовного сану і став працювати викладачем різних наук. Із своїми вихованцями заснував хор, влаштовував літературно-музичні вечори.
Після подорожі на Хортицю став записувати козацькі пісні, народні співанки, найвідоміші і найпоширеніші в народі пісні, обробляти їх і на їхній основі творити власні. Із найвідоміших 150-ти його музичних творів, серед яких «Дударик», «Пряла», «Козака несуть» найвідомішою став «Щедрик». Він приніс українському композитору світову славу і став всесвітнім Різдвяним гімном під назвою «Carol of the bells», яка співається у всіх народів, котрі святкують народження Богодитяти.
У 1902-му році композитор одружується на Клавдії Феропонтіївній. Дружина з повагою ставилася до чоловікового захоплення музикою. У родині підростали двоє дочок Євгенія та Галина. Зміна політичних подій у суспільстві змусила родину переїхати до Києва. Тут Микола Дмитрович викладає у Київській учительській семінарії, готує викладачів хорового співу на вечірніх диригентських курсах в музично-драматичному інституті імені Лисенка.
В ніч на 23 січня 1921-го, композитор гостював у своїх батьків в селі Марківка, Гайсинського повіту. До родини священика переночувати попросився Афанасій Грищенко. Представився чоловік чекістом, що прибув проводити боротьбу з бандитизмом. Удосвітках гість вирішив непомітно зникнути, збираючись прихопити найцінніші родинні речі. На цьому його і застав Микола Дмитрович і нічний гість застрелив його. Так і не була доведена ця справа вбивства до кінця і на 50 років залишилася не розкритою.
У виноградівському костьолі францисканців імені святого Яна Капістряна одразу стало людно. Свій виступ народний аматорський оркестр народних інструментів міської мистецької школи імені Б. Бартока розпочав з творів Мелла Торма «Різдвяна пісня», Джона Мосса «Бубонці бренчащії» та мелодій «Католицькі колядки» в інструментальній обробці Віктора Марушки. Хоровий жіночий склад під диригуванням Світлани Гнетило заспівують найпоширеніші у Притисянській долині колядки «Menybol az angya», «l Pasztorok, pasztorok», «Adeste Fideles». У виконанні камерного хору зал дуже щиро сприйняв колядки І. Мартона «Засіяв над сонцем», В. Гогенка «Колядка», І. Миськіва та І. Мірчука «Гей зійшла зоря», М. Леонтовича «Щедрик». Злагоджено зіграли оркестранти т»Різдвяні фантазії» Ю Саєнка, мелодії «Темненькая нічка», «Колискова над яслами». Лероя Андерсона «Синкопований годинник», «Різдвяний фестиваль» та мелодії «Радуйся світ» та «Зал з гілками», «Перший Ноель» Ларрі Кларка та «Ангели з небес злітають» Фелікса Мендельсона. Зворушили присутніх мелодії Джона Вільямса «Десь у моїй пам’яті з кінофільму «Один вдома» та Франса Грубера «Тиха ніч».
Глядачі довго не відпускали оркестрантів, заслужено нагородивши їх тривалими оплесками. На їхнє тривале прохання оркестр зіграв твори Петера Мартіна «Токката» та К. Франсуа «Моя дорога».
Збагачені приємними емоціями люди розносили по домівках своє враження від Різдвяних колядок оркестру, які створили і радісний настрій, і позитивну хвилю святкової радості у глядачів.
Марія Конкіна
очільниця Виноградівського відділення ГО МАЛІЖ
