Городянин Микола КУЛІЙ до війни працював на ТОВ «Новітекс». Мобілізували його 9 березня. Тож зараз 52-річний солдат боронить Україну від російських окупантів. У його обов’язки входить забезпечення якісного зв’язку, який так важливий на передовій.
Поспілкувалися ми з Миколом Миколайовичем телефоном напередодні Дня
захисника України.
– Найперше нас відвезли до Кременчука, що на Полтавщині. Там проходила комплектація групи. Позаяк під час служби в армії 1989-1991-их роках я служив у Яворові в батальйоні зв’язку, то й забрали мене у зв’язківці. За роки, що минули, вся техніка дуже змінилися, стала більш сучасною і досконалішою. Довелося всьому навчатися заново. Та на сучасному
обладнанні працювати набагато легше і безпечніше. У наші обов’язки входить забезпечувати зв’язок між командуванням та воїнами на першій лінії оборони. Є спеціальна радіостанція, відповідне обладнання…
– З Полтавщини нас перевели до Кременчука, де сформувався підрозділ, наша 71-ша окрема єгерська бригада. Через місяць звідти переїхали у Житомирську область на навчання. У нас, зв’язківців, постійно проходить ротація. На передовій по 2-3 місяці. Більше психологічно важко витримати під постійними вибухами. Так, до наступу на Харків, були спочатку під Ізюмом, відтак – під Бахмутом. Зараз на Житомирщині – тихо, спокійно. Гаряче було, коли на Київ наступали ворожі війська по Житомирській трасі, довелося тримати оборону, – розповідає Микола Миколайович.
Вдома на нього чекають дружина Надія і діти – восьмикласник Миколка і п’ятикласниця Арінка. Жде свого захисника і його 77-річна мама, яка живе у Дротинцях. Вона родом із цього села. Батько його був із Полтавщини. До Виноградова повернулися на початку 70-их років.
На щастя, зв’язківець має змогу щодня спілкуватися з рідними, котрі чекають
його додому з перемогою.
Віримо, що наші захисники виженуть окупантів з рідної землі і діти зростатимуть у мирній, процвітаючій Україні.
Наталыя КОБАЛЬ
