Городянка Наталія Годван за фахом учителька фізики. Працювала у школах Виноградівського району, у Рахові, а останні роки – у Виноградівській ЗОШ №3, звідки звільнилася майже рік тому. Наразі Наталія Василівна відкрила власну підприємницьку діяльність, аби займатися улюбленою справою – лялькарством. Вперше з її роботами я познайомилася, завітавши у галерею Марти Товт по вулиці Борканюка в місті. Всі її ляльки – аристократичні та вишукані. Але найбільше мене вразили обличчя, оскільки вони передають емоції, внутрішній стан ляльки, тож виглядають, як живі.
Всі ми родом з дитинства. Наша героїня, як і багато дівчат, так само малою полюбляла шити для своїх ляльок наряди. Як це робити на швейній машинці, її навчила мама. А згодом Наталя вчилася викроювати за моделями з журналів вбрання для себе. Навіть брючний костюм сама собі пошила, котрий вдягла на перший робочий день.
– Ляльками займаюся десятий рік. Тоді жила у Рахові і носила під серцем донечку. Першу ляльку пошила із лляних штанів. Замість очей у неї були дві крапочки. Наступним лялькам очі, брови, губи та ніс вишивала гладдю, оскільки розмальовувати на той час не вміла. Першою моєю замовницею була знана у місті мисткиня Оля Гал, для котрої виготовила українську пару. Відтак Ольга Михайлівна запросила мене на фестиваль ремесел, куди підготувала 4 ляльки. Коли донці виповнився рочок, я вийшла на роботу. Тоді лялькарство перемістилося на другий план. Виготовляти їх могла тільки під час відпустки, на вихідні чи вечорами. Кілька років тому придбала онлайн-курс з ліплення ляльок. Це дало свіжий поштовх для заняття улюбленою справою. Пройшла кілька таких курсів, аби навчитися виготовляти ляльки професійні, а не аматорські, котрі часом соромно людям показати. На курсах навчилася, як правильно змішувати фарби, малювати очі, як розмальовувати впадини на обличчі, аби воно не було плоским, щоб мала характер… Так, для виготовлення однієї рухомої ляльки висотою 30 сантиметрів, котру можна переодягати, в мене йде більше місяця. А статичну (дротяний каркас, ручки й ніжки нерухомі) ляльку виготовляю швидше. А от на 50-сантиметрову йде значно більше часу. Тільце ліплю, як скульптори, тільки використовую не глину, а пластику самозастигаючу, й інструменти значно менші, бо ж робота ювелірна. Найважче робити пальці на руках. Саме за ними знавці-колекціонери визначають рівень професійної майстерності мисткині. А от обличчя – вишенька на торті, завершальний етап, – розповідає Наталія Годван.
Відшліфовуючи кожну окрему ляльку, образи народжуються самі по собі, наче вона сама обирає собі риси обличчя, настрій та характер. Проте, виготовляє роботи і під замовлення.
– На замовлення виготовляла ляльку в національному угорському вбранні і з посмішкою. Та більшість моїх робіт – без посмішки. От, до прикладу, представлену на виставці кучеряву панянку, котра зібралася на кінні скачки, спочатку зробила з посмішкою, а потім перемалювала. Сумненька вона більше мені подобається. На її обличчі читається, що хоч і має милий характер, та все ж вміє за себе постояти і знає собі ціну… Поки що я пробую різні техніки і шукаю свій образ. Буває, що побачу гарну картину із зображенням дівчини, згодом намагаюся втілити її і передати саме ту епоху. Зараз всі мої панянки різного віку і соціального статусу, та вбрання в них пишне, з мереживом, – каже лялькарка.
– Я педагог не тільки за фахом, а й за станом душі. Люблю розказувати, показувати, вчити. Саме тому планую проводити майстер-класи з виготовлення ляльок, а також пошиття одягу для них. Процес створення ляльок довоготривалий, матеріал не з дешевих, але це такий кайф. Одні люди релаксують від процесу ліплення, інші – від шліфування, розмальовування обличчя чи пошиття вбрання. Тож чому б їм не надати цю можливість, – продовжує свою розповідь Наталія Годван. – Зараз по суботах проводжу безкоштовні заняття з дітьми тимчасово переміщених осіб, проте приводять діток і виноградівці. Заняття проводимо безкоштовно, оскільки маємо спонсорів, котрі оплачують матеріали, які використовуємо. Марта Товт безкоштовно надає зал галереї. Столи і стільці надала нам римо-католицька громада, а також кошти для оплати за опалення і частково оплачують матеріали. Перед Великодніми святами ми виготовляли яйця з фетра і розмальовували їх акриловими фарбами. Діти, їх матусі та бабусі отримали задоволення і від процесу, і від результату.
Повернувшись із улюбленого заняття, вдома на пані Наталію чекають найрідніші. Її чоловік працює в управлінні Пенсійного фонду України у Виноградові. 12-річний син Богдан, як і його батьки, любить математику і займається боротьбою. Донечці Габріеллі дев’ять років. Вона грає на фортепіано і любить малювати, а також їй до вподоби виготовляти з мамою ляльки. Тож творчість мами обов’язково матиме продовження у її дочці.
Наталія КОБАЛЬ
