Днями у офіс волонтерів у Виноградові зайшли семеро хлопців у військовій амуніції. Жодного з них ми не впізнавали. Характерна чуприна одного і діалект підказувала, що ці гості явно не із Закарпаття.
— Ми служимо у бригаді артилеристів Дмитра Мілютіна у військовій частині Виноградова, але коли приїхали додому у відпустку з-під Дебальцевого, то не доїхали до своєї частини разом з усіма, а висадилися поблизу домівок: четверо на Київщині, двоє в інших областях, — пояснив один із солдатів. – А тепер нас викликали на службу і ми насамперед вирішили зайти до вас, щоб подякувати за моральну і матеріальну підтримку, яку ми чи не щодня отримували від виноградівських волонтерів.
В знак вдячності хлопці вручили нам коробку цукерок. Та волонтерів насамперед цікавило, чи все, що ми відправляли, дійшло до адресатів.
— Думаємо, що все, — казали гості, — бо і казанок, і сокири, і все, що було треба, ми отримали, були забезпечені всім. А найбільше нас підтримували ваші слова, сказані по телефону. Повірте: коли ти готуєшся воювати і за мить до цього чуєш рідний знайомий голос — це додає сил і снаги. Тому й зайшли щиро подякувати Руху підтримки закарпатських військових – Виноградів.
Зізнаюся: це було справді приємно чути.
Ольга ГАЛ, волонтер
* * *
На знімку: гості із волонтерами
