Запам’яталася його легка, трохи збентежена посмішка, коли розповідав про себе. Народився у мальовничих Карпатах. Змалку слухав шепіт смерековий, пив водицю із потічків, що стікали з відрогів Чорної Гори. Із зелених полонин вловлював трембіти клич. І вітер-чародій на струнах-вітах награвав йому чарівні мелодії. В урочищах Дубки, Теплиця, Виннички збирав гриби, заготовляв лікарські трави, знімав цілющі ягоди і дички. Влітку купався і засмагав на берегах річок Тиси та Боржави. Як у кожній сім’ї радісно зустрічали різдвяні свята, пасхальні дні, купальські переходи. І завжди в родині лунала пісня, коли за дружнім столом збиралися всією сім’єю Січ.
Так змалку батьки заклали любов до музики синові Адальберту та донечці Єві. Школярами брали активну участь у святкових концертах. Адальберт грав на баяні і з задоволенням акомпонував дитячим хореографічним колективам, учнівським хорам, підбирав мелодії для сольних номерів і пробував писати свої пісні.
У 1966 році був зарахований до Хустського культосвітнього училища на відділ хорового диригування. Уже з дипломом фахівця став працювати методистом хорового жанру Виноградівського будинку культури. Паралельно керував вокальними ансамблями сіл Підвиноградово та Фанчиково, на святкових концертах акомпанував хоровим та танцювальним колективам цих культосвітніх установ.
У 1973 році Адальберт Січ стає студентом Ужгородського державного музичного училища. Навчається на відділі народних інструментів по класу баяна і акордеона. Його викладачем стає Арсен Рощахівський (син засновника і першого директора Виноградівської дитячої музичної школи).
З 1978-го – безпосередньо працює викладачем по класу баяна та акордеону Виноградівської дитячої музичної школи. У своїй роботі любов до своїх учнів давала йому можливість керуватися такими критеріями: шукати індивідуальний підхід до кожного свого вихованця, підбирати репертуар творів, які би поглиблювали вивчення гри на вибраному інструменті, сприяли музичному зросту техніки та виконавської майстерності. Підбирав такі п’єси, які відповідали віковому діапазону учнів (молодшого, середнього або старшого класів). Від року до року допомагав учням освоювати нотний матеріал. Він мусив бути легким і доступним у викладі, але з поступовим переходом від простішої до складнішої мелодії твору. Це допомагало школяреві вміло формувати свої виконавські можливості як у технічному, так і музичному самовираженні. Різні технічні прийоми в ігровій або виконавській манері, ведення міху і при цьому отримання фразування мінорної або мажорної мелодії вчило дітей освоювати належні даному твору виконавські штрихи. Викладач сам для них писав етюди, п’єси, варіації і композиції. Щоденна наполеглива праця викладача давала свої плідні результати. Його вихованці неодноразово виходили переможцями і призерами обласних конкурсів та олімпіад, успішно виступали на батьківських концертах, на щорічних творчих звітах школярів-вихованців дитячої музичної школи, які проходили для загальної широкої аудиторії слухачів у Виноградівському міському центрі дозвілля.
Перебираючи пройдені віхи життя Адальберт Адальбертович із вдячністю згадує найздібніших своїх вихованців, переможців і призерів обласних конкурсів і олімпіад Отто Бікі, Карла Кокоша, Катерину Реник, Іринку Нодь з Пийтерфолвівської ДШМ, Богдана Пущака, Віталія Ластівку, Едуарда Костака, Отілла Тодавчича з Виноградівської ДШМ та Михайла Густу, який згодом став багаторічним концертмейстером Закарпатського народного хору, – з Олешницької ДШМ.
При зустрічах із колишніми вихованцями, з яких уже багато стало викладачами музичних шкіл, чув їхні щирі прохання зібрати усі власно написані твори для них і видати окремою збірочкою. Призадумався. Це була нова для нього справа. Але підігрітий увагою колишніх своїх вихованців зібрав і впорядкував невелику збірочку власних творів «Пісні для дітей». До неї увійшли найкращі з написаних його пісень «Моє Закарпаття» на слова Юрія Ломаги, «Я в Карпатах» на поезію Юрія Кеменяша, «Кольоровий дощик» на слова Василини Полинок. Радіють діти зимі, коли у танку кружляють пухнасті сніжинки. Так появилися його пісні «Зимові метелики», «Моя ялиночка», «Різдвяна пісенька». Щиру любов до матусі та рідного слова передав у піснях «Як ішов я», «Стояла собі хатка», «Гарне слово». Найулюбленішу пору дітвори оспівав у піснях «Канікули», «Літо золоте», «Я до школи не піду», бо на траві розсипані срібні роси і сіяють, як розірване намисто, а ніжки біжать по них, щоб пірнути у чисту прохолоду річкової води. Не оминув самодіяльний композитор першого вересня, коли шкільний дзвінок знову збирає школярів і покличе в класи на уроки. Про це грайливо передав у піснях «Музичата», «Перше вересня» та «Яблучка».
Незабаром нова збірочка «Пісні для дітей» педагога Адальберта Січа, за плечима якого 40 років педагогічного стажу, вийде у світ і стане підпорою для багатьох викладачів музичних шкіл, які прагнуть урізноманітнити свої уроки новими музичними творами, серед яких будуть і написані нашим земляком для школярів, що освоюють ази музичної грамоти.
Марія КОНКІНА
