В Угорщині, Чехії та інших державах більшість трудових мігрантів становлять українці. Але троє з чотирьох заробітчан мріють повернутися додому і повертаються. Серед них і королівчанка Анна Кочіш.
Планувала жінка багато чого – і в хаті обновити, і літню кухню добудувати. Вона звикла завжди розраховувати на власні сили і постійно шукала можливості для заробітку. Варіант підказали знайомі жінки, які сім’єю працювали в Чехії. Тож вона пристала на їхню пропозицію і поїхала з подругою на заробітки.
«Прокидалися українські заробітчани о четвертій ранку, – розповідає Анна Кочіш. – Швидко збиралися, снідали, брали пластикові контейнери з їжею та сорок хвилин ішли пішки через місто на роботу, аби о шостій розпочати зміну. Можна було їхати автобусом, але тоді довелося б витрачати кошти на транспорт, а в нас кожна копійка була порахована. Хто бажав, міг працювати і у вихідні дні, тоді зарплата подвоювалася. Але без вихідного важко, адже потрібно їсти приготувати, попрати і в кімнаті прибрати».
За два тижні жінки оволоділи навичками роботи і вже легко відпрацьовували зміну. Складалося враження, що не люди працюють, а якісь залізні роботи. На перерву виділялося всього півгодини. А щодо дозвілля, то заробітчанам ніколи було про це думати. Головне для них було – добре виспатися перед роботою. Обмежувалися прогулянками містом, йдучи на роботу і повертаючись назад.
«Коли спілкувалися між собою, то в нас постійно була одна тема, як там вдома, адже всі сумували за рідними так само, як і близькі за нами, – каже моя співрозмовниця. – а ще в нас був варіант працювати або 8 годин, або 12. Звичайно, всі обрали другий, сподіваючись таким чином заробити більше грошей».
Отримавши чималий досвід роботи в Чехії, Анна Кочіш вирішила будувати своє майбутнє в Україні. А щодо давати поради тим, хто розмірковує їхати йому на заробітки чи ні, жінка не береться. Каже, що це особиста справа кожного, хоча на чужині ніколи не можна бути впевненим, що все складеться вдало. «Всіх грошей не заробиш, бо їх ніколи не вистачає. Але, як кажуть, у гостях добре, а вдома найкраще, бо тут найдорожчі наші люди поруч та й рідні стіни повсякчас зігрівають», – переконана заробітчанка з досвідом.
Іван КОЗАК,
наш громадський кореспондент
