icon clock17.02.2022
icon eye42
Фото Цікаве

У наших лісах розгулялися шакали

У соцмережі Facebook на власній сторінці своєї односельчанки Оксани Фельцан натрапила на цікаву публікацію з промовистим дописом: «Малоком’ятська бригада мисливців добула шакала».
Згідно із Законом України «Про мисливське господарства та полювання» наразі до 27 лютого по неділях триває полювання на лисицю та хижих звірів. Саме, полюючи на руду, мисливець Петро Грига (котрий, до речі, працює водієм автобуса Виноградів – Іршава) підстрелив шакала.
Петро Петрович розповів: «Ми, бригада з 8 мисливців, полювали на нашій ділянці між селами Онок, Олешник та містом Виноградів. Там, у зарослях чагарників на покинутих людських паях, коло потічка я побачив дві особини. Пострілом поцілив самцю у спину, а самка, на жаль, втекла. Тож полювання на шакала продовжимо. Аби підтвердити, що впольована істота – небезпечний хижак, ми віднесли тварину в УТМР».
– Шакал відноситься до ряду хижих. Він всеїдний. Переважно живе та полює зграями. На території мисливських угідь Виноградівського РВП тварина спостерігається останні три роки. Найбільше активізуються після підняття русел річок Тиси та Боржави. Скоріш за все вони живуть у прикордонних смугах у важкопрохідних чагарниках. А от підняття рівня води у річках виганяє їх у ліси. Це свідчить про те, що в сусідніх країнах чисельність шакала перевищена і він активно розселяється.
Географічно наш район розташований у прикордонних смугах – Румунія та Угорщина опираються у наші мисливські угіддя. Тож і не дивно, що мешканці їх лісів заходять у наші. На щастя, поки що наші єгері не спостерігають туші загризених тварин, – повідомив нам голова президії Виноградівського РВП УТМР Едуард Васильцун. – Збільшення популяції шакала – величезна проблема для державного мисливського фонду. Наші колеги із сусідніх країн Європи (Угорщина, Австрія), котрі до нас їздять на полювання, а ми до них, стверджують, що в мисливських господарствах, у яких завівся шакал, майже повністю було знищено поголів’я козулі та зайця. Цей вид хижака розмножується дуже швидко. Наші штатні єгері вже три роки спостерігають за ними і ведуть активну боротьбу з хижаком та контролюють даний вид тварин, щоб не дозволити його розмноження у наших мисливських угіддях. За останні два роки мисливцями та єгерами було добуто 4 шакали. Це велика проблема не тільки для нашого товариства, а й для суспільства в цілому.
За неофіційною інформацією, торік начебто лісник Виноградівського лісництва під час обходу натрапив у заповідній зоні на Чорній Горі на двох розірваних козуль. Підозрювані у цьому злочині саме шакали.
Ми поспілкувалися з директором державного підприємства «Берегівське лісове господарство» Василем Агієм, який ці чутки спростував:
– На щастя, ця інформація не є правдивою – наші лісники не зустрічали в лісах, тим паче у заповідній зоні, туші тварин. Якби, не дай Бог, таке сталося, то сенсу приховувати нема. Адже шакали – то проблема, про яку треба бити на сполох і з ними треба боротися. До того ж, варто зазначити, що у подібних випадках важко встановити, хто саме роздер звіра, бо це можуть зробити і бродячі собаки, котрих у нас розвелося багато. Прикро, та останні роки шакали розгулялися у наших лісах. Найгірше те, що зустрічаються не у заростях лісу, а поблизу житлових масивів. Так, бачили їх між Шаланками та Великими Ком’ятами, навіть у селі Кам’янське біля обійстя. Я вважаю, що мисливцям в цьому напрямку треба більше працювати, бо шакалом треба займатися серйозно і проводити їх відстріл, доки ті не розмножилися ще більше і не розгулялися. У нас при держпідприємстві теж є мисливське господарство на базі Затисянського лісництва. Там з числа хижаків-мігрантів із сусідньої Румунії водяться ведмеді та рисі. Шакали, на щастя, не водяться, – сказав Василь Омелянович.

ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА
Шакал звичайний або шакал азійський – вид родини псових, ряду хижих. Активно розселюється принаймні в останні 20 років на північ, і наразі відомий на більшій частині країн Східної Європи до Естонії включно. Цей соціальний хижак всеїдний, споживає від плодів і комах до малих копитних. Широко розповсюджений у Туреччині, на Балканському півострові, на Аравійському півострові й далі по всій Південно-Західній Азії (в тому числі на Шрі-Ланці) до В’єтнаму. З недавніх пір зареєстрований також в Угорщині та України.

Мешкає в найрізноманітніших місцях проживання, це можуть бути напівпустелі, різного виду луки, савани, ліси, мангрові ліси, узбережжя, сільськогосподарські й приміських місця проживання в Індії та Бангладеш. Має здатність відмовитися від рідин і спостерігається на островах, які не мають прісної води. Шакали уникають безводних пустель, але їх можна знайти на краю пустель або в оазисах.
Шакали добре відомі навколо гірської станції на висоті 2000 м в Індії. Вони витримують морози до –25 й більше градусів, але не адаптовані до глибокого снігу.
Скам’янілості, що належать до голоцену (11 700 років тому) та неоліту (10 200 – 4000 років тому), свідчать про те, що шакали населяли Далмацію (прибережну Хорватію) та південну Грецію. Розглядаючи період між середньовіччям та першою половиною 20 століття, були знайдені записи Золотого Шакала в Паноанському басейні вздовж Дунаю та Сходу Чорного моря, що передбачало нову експансію з Азії до Європи. На початку XX ст. ареал шакала поширився на всі Балкани, на початку XXI ст. досяг на півночі Італії, Австрії, Угорщини, Румунії, Молдови, України.
Починаючи з 1998 – 2000 років, цей вид почав розселення територією України. Найбільш стабільні його поселення сформовано в приморських регіонах, зокрема в заплавах Дунаю, Дністра, Бугу і Дніпра.
З 2015 року окремі особини фіксуються на теренах Швейцарії, Німеччини, Чехії, Словаччини, Польщі, Білорусі, Литви, Латвії, Естонії. На початку 2018 року шакала звичайного було внесено до офіційного списку ссавців Білорусі.

Наталія Кобаль