icon clock09.06.2022
icon eye582
Фото Цікаве

Ганна Орос: «Хочеться, щоб в Україні все було 4-5-0»

Старша солдатка Ганна Орос є військовослужбовицею першого відділу Берегівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на посаді оператора єдиного державного реєстру відділення мобілізаційної групи. Зараз всі військовозобов’язані внесені на обліку у електронну Всеукраїнську базу Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
– Як це не парадоксально, народилася я в росії. Батько мій звідти родом. У дитинстві ми переїхали на Закарпаття, в Тячівський район, звідки родом мама. Після школи закінчила Карпатський інститут підприємництва за фахом «фінансист». Працювала у Тячівському військовому комісаріаті, займалася призовом на строкову військову службу. Народила ще двох діток – Кароліну та Ваню. Восени 2014-го вийшла з декретної відпустки і якраз застала хвилю мобілізації. Це був важкий період. А от контракт я підписала вже у 2017-му. Це рішення далося мені нелегко. Бо я була розлученою з двома малими дітьми на руках, а військова служба за контрактом означала змінити звичне життя, а інколи й тимчасову розлуку з дітьми. Тут мені дуже допомагала мама. Спочатку була в навчальному центрі, оскільки не мала військової освіти, а лиш цивільну. Там опанувала фах радіотелефоністки. На Схід я тоді не потрапила. Залишилася для проходження служби у четвертому батальйоні 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади у Мукачеві. Відтак повернулась у Тячівський військкомат уже як військовослужбовець. Та у 2018-му році вийшла заміж і постало питання зміни місця служби. Тож переїхала до чоловіка у Виноградів. Тут у нас жіночий колектив, котрий очолює жінка, – розповідає Ганна Олександрівна. – У 2020 на півроку відбула у Сєверодонецьк. Спочатку ми проходили підготовку на Яворівському полігоні.У сектор ООС виїхала у квітні з 24-ою бригадою. Було відносно тихо, оскільки напередодні уклали угоду про припинення вогню. Але ворог все ж порушував ці домовленості. Виконувала я при КПП обов’язки радіотелефоністки. Кожну годину з доповіддю ситуації телефонували з рот. Важко було чути, коли повідомляли про обстріли, перегін техніки з тої сторони. Найприємніше було чути: «4-5-0». Це означало, що «все спокійно». І знаєте, зараз, як ніколи, так хочеться, щоб в Україні все було 4-5-0.
– Коли я була в секторі, вдома з дітьми лишався мій теперішній чоловік. У нього також троє своїх дітей, котрі проживають з мамою та до нас приходять в гості, граються з моїми дітьми. Мені було дуже приємно, що він зміг знайти з моїми дітьми спільну мову і стати для них хорошим батьком. Їхній рідний батько – військовий і зараз перебуває на війні. Коли є змога, спілкується з сином та дочкою. Вони його дуже підтримують і хвилюються за нього. Це надає йому наснаги і сили в боротьбі з ворогом, – каже наша співрозмовниця. – Коли я була на Донбасі, діти відвідували театральний гурток при відділі культури (Василь Югас). Для мене стало дуже приємним сюрпризом, коли їхня керівниця Вікторія Югас надіслала відео, як на День прапора мої син і дочка піднімали на площі міста державний стяг. Аж серце радісно щемило. Бо ж я вирішила підписати контракт на військову службу, аби бути корисною Батьківщині, аби наближати перемогу… А коли я у зоні бойових дій, вдома чекають мої патріоти, щирі українці.


Найбільший біль Ганни Олександрівни – це війна в країні. Через неї вона ще не бачила свою першу внучку, котру подарували їй старший син Ростислав з дружиною Юлею, які живуть на Рівненщині. Народилася маленька якраз у лютому, напередодні війни. Коли настане перемога, насамперед поїде до них, аби обійняти крихітку Емілію.
Болить її серце і за постраждалими дітьми, і за тими, котрі живуть у тих регіонах, де ведуться бойові дії. Їх дитинство, яке мало б проходити у безтурботних іграх та веселощах, захмарене пострілами та вибухами, руїнами і кров’ю, болем і страхом. Каже, що наразі її свідомість не сприймає цього. Тішиться, що на війну, захищати нашу територіальну цілісність пішло багато добровольців.
Діти – найбільша втіха у житті жінки-військової. А от її хобі – виготовлення квітів із стрічок. Зараз часу на це не вистачає. Та вірить: коли настане мир, обов’язково виготовлятиме прикраси у патріотичних тонах для внучки.

Наталія Кобаль

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.