Про ГО «Волонтерська допомога 4.5.0» чули від воїнів, з котрими попередньо писала інтерв’ю. Захисники розказували, що створили її дуже круті хлопці з Києва і надають не просто предметну дороговартісну допомогу Збройним силам України, а й доїжджають на такі позиції, куди не всі військові можуть пробратися. Тож, зустрівши у виноградові її організатора, не прогавила нагоди поспілкуватися. Сергій ШОВКАЛЮК залюбки розказав, що волонтерством займається ще з 2014-го року. Коли почалася облава Києва, знову активізували цю діяльність. Маючи досвід, у них було розуміння того, що і як треба робити. До того ж було багато знайомих військових. І налагоджена активна співпраця безпосередньо з військовими частинами.
– У 2014-му був певний період, коли всі кинулися вдягати армію. Бо насправді армія зразка 2014-го та 2022-го років – це дві великі різниці. Але ми всі розуміємо, що якщо 24 лютого армія з 250-ти тисяч зросла до кількості понад мільйону, то такий шалений ріст не здатна забезпечити жодна держава у світі. Перші запити були – броніки, каски, їжа, вода… Бо хлопці вийшли на блокпости раптово, не маючи змоги нічого взяти із собою. Продуктів не було, нічого не працювало. О 8 вечора ми могли сказати, що знайшли директора побутового магазину, він відкриє магазин, дасть всю готівку, за яку можна купити все необхідне. Хаотичний період пройшов… Пішли запити на тепловізори, оптику і т. д. Коли ближче до травня битва за Київ закінчилася, ми зрозуміли, що ті обсяги фінансування, які в нас є, а фінансують самі учасники громадської організації, не в змозі закрити глобальні проекти, ми сконцентрувалися на забезпеченні спорядженням, медичними засобами і на точкових специфічних проектах. В основному співпрацюємо з тими частинами, котрі безпосередньо на нулі або найближчим часом мають висуватися в район виконання завдань. На початку ми сміялися, що закарпатська ТРО була одягнута крутіше за американський спецназ. Зараз усі військові забезпечені належним чином за бюджетні кошти. Так само харчуванням і засобами індивідуального захисту, гігієни забезпечує військових держава, – розповідає Сергій В’ячеславович. – За весь період повномасштабної війни, найбільше нам допомагали Польща та Німеччина, трохи Італія. Левова частка – це українська діаспора за кордоном або ті, хто виїхав на заробітки, або біженці. У нас є чудовий приклад – спілка українців Дортмунда «Блакитні серця», з котрими у нас чудова взаємодія.
– Ми не займаємося цивільними. Та коли сталося лихо у Херсоні, тут треба було діяти, адже багато підрозділів, з котрими ми працюємо, саме там. Ми від них отримали список потреб і відправили. Ми готували посилки для одного з підрозділів, але відправили їх у Херсон, – продовжує свою розповідь волонтер, котрий, зазначу, є директором друкарні у Києві. – 24 лютого мені подзвонили знайомі о 5 ранку і сказала: «Сєрьога, почалося!». Я пішов на роботу, а мені директор виробництва пише: «Ми людей не виводимо». А я думаю: як так, треба ж працювати… Та згодом прийшло усвідомлення того, що все серйозно. Після роботи поїхав у військовий шпиталь, оскільки зрозумів, що саме там буде найбільше навантаження. І все закрутилося. Мені дзвонили військові, з шпиталю, родичі людей, котрих треба було евакуювати… Перші дні в мене були одним суцільним днем. Свою дружину вивіз сі столиці 26-го. Людей вивозили на своїх машинах. Було таке, що я телефоную людині, котру треба вивезти і кажу, о котрій годині і де її заберуть, а у відповідь чую: «Ви можете гарантувати мені безпеку?», на що відповів: «Єдине, що я наразі можу вам гарантувати, це те, що я докладу максимум зусиль, аби до вас доїхати». У стресовому стані люди по різному поводилися. До військових заїжджав у так звану «сіру зону», дивувалися, як я до них доїхав, адже до тих позицій нереально добратися. Ми коли працювали по Чернігову, то там в основному вивозили жінок і дітей. Коли розбили мости і не було в Чернігові сухопутного сполучення з контрольованою землею, ми переправляли армійцям припаси, а назад вивезли 264 людини. Я жартую, що якби у школі були уроки русофобії, то ніхто з нас не отримав би 12 балів.
А нещодавно волонтери поділилися ще однією приємною новиною: «ГО «Волонтерська допомога 4.5.0» і конструкторське бюро «Джміль», яке наразі розгорнуло свою діяльність у Виноградові, розпочали співпрацю. Наша спільна мета вписується в 2 цифри і одне слово: «200 за 200$». Інженери і волонтери обʼєднались, щоб створити ефективний дрон-камікадзе собівартістю 200$. Таким чином собівартість 200-го окупанта значно знизиться. Будемо робити все, щоб вони не коштували і 1$. Перші прототипи готові, перша «робоча» група навчена і готова до роботи, перші дрони вже на виробництві».
На сайті громадської організації назбиралося багато подяк від військових частин та підрозділів, фото та відео відгуків-подяк від військових. Проте Сергій каже, що хоча вони і допомагають дієво, але по факту відчувають, що треба робити ще більше…І роблять: самі донатять, оголошують збір на те, що саме зараз є для військових найнеобхіднішим. Потреби міняють, вони надсучасні і необхідні для ефективної роботи і водночас дороговартісні… Хоча аналізуючи пройдений шлях війни, Сергій Шовкалюк каже, що по матеріально-технічному забезпеченні армія стрибнула на кілька голів вперед. Проте потреба у волонтерах не відпала. У Сергія зараз інший напрямок діяльності, тож його дружина активно долучилася до волонтерсва, взявши на себе основну роботу. Подружжя разом з друзями та небайдужими людьми роблять все для того, аби допомогти предметно нашій армії гнати ворога з рідної землі. Бо ж у єдності і незламності духу сила української нації, наша міць і непереможність!
Наталія КОБАЛЬ
