Молода та енергійна. Не зважаючи на стрімкий кар’єрний стрибок у модельному бізнесі, виноградівчанка Владислава Гречка взагалі не страждає зірковою хворобою, адже, як вона сама каже, все в житті – швидкоплинне, і головне – залишатися порядною людиною у будь-якій ситуації. У оточуючих вона найбільш цінує щедрість. Сама ж дотримується цього принципу. Наразі дівчина штурмує конкурс краси «Міс Україна-2018» і започаткувала соціально-благодійний проект, спрямований на допомогу малозабезпеченим українцям, «Гречка проти голоду» (цікавий факт: у цьому словосполученні гречка – це і її прізвище, і корисна та смачна страва, якою можна нагодувати).
Владислава завітала у редакцію, аби поділитися із читачами «Новин Виноградівщини» історією свого успіху та планами на майбутнє.
– Я навчалася спочатку у міській ЗОШ №1, потім – у гімназії. Відвідувала уроки танців у талановитого Василя Горзова, який значно збагатив мій кругозір своєю мудрістю, це – напрочуд талановита та різногранна особистість. Моя мама тривалий час працювала у дитячому будинку «Берізка», наразі продовжує піклуватися про здоров’я малечі тут у дитсадку. Тато – підприємець. А от його улюблене хобі – садівництво: на нашій дачі на Чорній Горі він вирощує персики та виноград, які я обожнюю смакувати. Маю старшого на два роки брата Віталіка. Він – мій найкращий друг. У Києві закінчив податкову академію, наразі працює у Канаді. Я також вирішила здобути вищу освіту у столиці: закінчила бакалаврат Київського університету ім. Бориса Грінченка за спеціальністю «Філологія. Переклад», – розповідає модель.
– У дитинстві я завжди була вище своїх однолітків і дуже через це комплексувала. Мама заспокоювала мене: «Не хвилюйся, ще настане твій час». У 15 років, коли дивилася по телебаченню покази мод, ствердно зазначила родині: «Через 2 роки ви мене теж побачите на подіумі!» І рівно через два роки, коли у Виноградові відкривався торговий центр «Дарт» Ксюша Ковальчук мені зателефонувала і запросила на показ вбрання від дизайнера, що приїхав сюди. То був мій дебют. Під час навчання на першому курсі я дуже старалася, була старостою групи, активісткою. Відтак я пішла у модельну школу. Саме там на моєму шляху трапилися хороші люди і мене почали запрошувати на покази. Найвагоміший для мене був показів купальників на днях моди Mercedes-Benz Kiev Fashion Days. Перша моя поїздка була у Туреччину, де відбулись мої перші каталожні зйомки. Як новачок, багато чого не знала й не розуміла, та виручало знання англійської мови. Перебуваючи у Бейруті (столиця Лівану) протягом місяця приймала участь у тижні мод La Mode A Beirut. Все відбувалося у шаленому ритмі, було важко, але захоплююче і цікаво. Остання модельна поїздка була до Мілану. Я працювала у різних країнах і під час кожної проживала окреме маленьке життя, – ділиться спогадами наша гостя. – Після перебування в Індії у мене наче відкрилася нова чакра: там живуть настільки добрі, щирі люди, які так і заряджають позитивом. Приїхавши сюди, букер нас одразу попередив не ходити у коротких сукнях та шортах, оскільки тут так не прийнято та може бути небезпечно. Годували нас піцою, різною шкідливою їжею із соусами. Я погладшала на декілька кілограмів. Довелося попрацювати над собою, аби знов повернутися у форму. Коли моя материнська агенція домовляється про зйомки, вона відсилає всі дані про мене, у тому числі і параметри. Необхідно тримати себе у формі, аби відповідати їм. Адже, якщо погладшати хоча б на 2-3 сантиметри – штраф. На щастя, у мене такого не було.
Не могли ми не запитати у землячки про «брудні чутки» довкола модельного бізнесу. На що Владислава ствердно відповіла: «Все залежить від характеру та виховання самих дівчат. Мені дико дивитися, як деякі зовсім юні моделі віком 15-17 років поводяться розпусно. Але це їх життя. Тут все залежить від самої дівчини».
Ось так плавно у щирій, відвертій бесіді ми дійшли до теми участі у «Міс Україна -2018»:
– Взимку я навідалася у свою модельну школу аби поділитися своїми успіхами, де букер запитав, чи не хочу я взяти участь у конкурсі «Міс Україна-2018». Я про це навіть і не думала. А вже через кілька днів мене запросили у національний комітет на співбесіду. Я на місці поспіхом заповнила анкету і через кілька днів знову приїхала зробити снеп-фото (це – світлини у купальнику, без макіяжу). Згодом мене запросили на вечерю – це співбесіда з представниками національного комітету у невимушеній обстановці. Якщо анкету заповнили близько 15 тисяч дівчат, половину з них запросили на співбесіду, а на вечерю – близько 300, по 10-15 дівчат щотижня. Коли мені повідомили, що я потрапила у 50-ку претенденток на участь у конкурсі, емоції переповнювали аж за край. Наразі сили та енергії для подальшої боротьби мені надає підтримка друзів та просто земляків. Я навіть не очікувала, що так багато людей мене підтримають.
Своїм землякам Владислава бажає завжди сміливо йти до поставленої мети і успіх не забариться. Тож і ми бажаємо красуні сили та наснаги і, звісна річ – перемоги, у яку ми щиро віримо.
Наталія Кобаль
