Минулого понеділка в райвійськкомат запросили батьків, дружин, рідних тих наших земляків, які за роки війни на Сході віддали своє життя за територіальну цілісність держави. Скажу одразу: нелегкою була ця зустріч. Бо хоч і з благими намірами райвійськкомат, громадська організація «Союз ветеранів АТО «Патріот» та волонтерський Рух підтримки закарпатських військових-Виноградів зібрали родичів померлих (з нагоди Дня захисника України кожному з рідних загиблих учасників бойових дій вручили медалі «Велич Батьківщини – в ваших великих справах»), однак цілком зрозуміло, що ніхто і нічим не замінить жодній матері втраченого сина, дружині – полеглого чоловіка, діткам улюбленого татуся, якими б героями вони не були. Тому так важко давалися слова т. в. о. військового комісара підполковнику Олегу Тищуку, з якими він звернувся до присутніх. Людина в районі він нова, ні полеглих, ні їх рідних не знає, хоч, можливо, й пересікався з деким на фронтових дорогах. Адже ще в травні 2014 року він із своїми побратимами на базі Закарпатського військового комісаріату створили 4-ий батальйон територіальної оборони, учасники якого безпосередньо брали участь у бойових діях на Сході вже з кінця серпня. Олег Михайлович був на посаді заступника начальника штабу і з серпня 2014-го по червень 2015-го був у зоні АТО. Після демобілізації призначений на посаду начальника навчального курсу курсантів військового інституту Київського національного університету ім. Шевченка. Потім була робота в Генеральному штабі, а з квітня поточного року його призначили заступником комісара Виноградівського райвійськкомату, зараз тимчасово виконує обов’язки військового комісара. Я веду до того, що людина він військова, сам брав участь у бойових діях на фронті, знає ціну перемог і ціну втрат. Найважче, каже, було тоді, коли доводилося приходити до рідних і повідомляти їм про загибель сина.
Підполковник щиро подякував батькам за виховання синів-патріотів, запевнив, що їх смерть не є марною: наш спокій – це їх заслуга.
Щирими спогадами про своїх полеглих земляків поділилися голова громадської організації «Союз ветеранів АТО «Патріот» Віталій Галас та координатор волонтерського руху на Виноградівщині Михайло Роман. Від імені загиблих слово попросив батько Віктора Афанасьєва з Вилка. Він підкреслив, що кожен з нас сам обирає свій шлях у житті. «Наші діти обрали шлях вкрай нелегкий – пішли захищати рідну землю, віддали за неї життя. Навіть у Євангелії сказано, що немає подвигу більшого, аніж загинути за Вітчизну», – сказав Василь Леонідович.
Мати покійного Олександра Безеги щиро дякувала голові Руху підтримки закарпатських військових-Виноградів Михайлу Роману, згадавши, як він впродовж семи днів, поки до Виноградова везли тіло її сина, підтримував її і допоміг пережити цю втрату. До речі, в той день, коли Йолану Юріївну запросили до військкомату, виповнилося три роки з дня загибелі її сина.
А от вдова Адальберта Ковача прийшла на зустріч із синочком Юрчиком – саме в його рученята віддали таткову медаль. Оксана Юріївна ж запросила всіх присутніх на панахиду за померлими на Сході земляками, яка мала відбутися наступного дня, бо, як вона сказала, «тільки через молитву я можу висловити своєму чоловікові свою любов»…
Насамкінець зазначу: такі медалі рідним героїв на Закарпатті вручали тільки у Виноградові…
Мальвіна САВИНЕЦЬ, волонтер
