У народі вважається, що прожиті довгі роки, то є Божий дар людині за її чесність та хороші справи на нашій землі. У цьому ми мали можливість переконатися, коли із головою ветеранської організації села Новоселиця Мартою Богаш відвідали оселю найстарішої жительки села – 94- річної Ганни Олексіївни Рацин. Її будинок знаходиться досить віддалено від центру села та оточений неповторною красою місцевих висот і гори Фрасин, на які вона любить задивлятися і пригадувати своє минуле. А воно у неї було всяке: і бідність, і достаток, і радість, і щасливі години молодості та сімейного життя.
– Жити в такій природній красі, якою є Новоселиця, то є Божа благодать, – наголошує громадська активістка Богаш М.І., – подивіться на ці ошатні будинки, які побудовано за останні роки у селі. Вони нічим не відрізняються від європейських стандартів. То наші жителі своєю працею заробили по Європі. А місцева природа цього краю – туристична мекка Закарпаття, та через надзвичайно поганий стан наших доріг село не може стати в цій іпостасі тим, чим йому призначено Всевишнім.
Необхідно наголосити, що з Новоселиці більше половина молоді виїжджає на заробітки за кордон, бо робочих місць тут практично немає. Про тенденцію заробітчанства пригадала і наша старенька. Але то було до Другої світової війни. У пошуках кращої долі молоді люди теж виїжджали до Європи, але мало хто повертався додому із грошима. Не то що тепер – в кожному будинку машина, мікроавтобус, комп’ютер.
Найстаріша жінка Новоселиці живе сьогодні звичайним сільським життям. У її будинку завжди багато людей. Приходять родичі, знайомі. Основну опіку за нею проводить дочка Ірина. Але у повсякденному побуті старенька обходиться без сторонньої допомоги. Майже у всьому проявляє самостійність. Така звичка у неї була постійно, бо чоловік після війни повернувся інвалідом, тож на її плечі лягали іноді і не жіночі справи. Але вона витримувала всі випробування нелегкого в той час життя. Як і в молодості, так і тепер, щоденно молиться. Прокидається дуже рано. На її столі основна книга – «Псалтир». Хоч і знає усі псалми напам’ять, але постійно читає їх. Це допомагає їй сконцентруватися над текстом і не відходити думками від Святого письма. Наше здивування від старенької було незвичним, бо вона реально дивиться на світ і по своїй народній філософії оцінює односельчан та оточуюче середовище. Такий своєрідний світогляд дає їй добре розбиратися не лише в сільському житті, але і в теперішній політиці та релігії. Тому молиться щоденно за Україну та керівників держави, щоб Бог надав їм доброго розуму у складних питаннях державотворення. Із її уст ми не почули жодного поганого слова на адресу керівників держави. За її переконанням, кожна людина одержує у житті те, що заслужила. Але, на жаль, наголошує бабуся, переважна більшість людей критикують всіх, а за собою не бачать нічого поганого. Всі такі розумні і всезнаючі. Тож вона молиться і за таких.
Старожилку дуже здивувало те, що не вся сільська інтелігенція їхньої громади виписала районну газету «Новини Виноградівщини». Така пасивність до інформаційного рупору району пояснюється байдужістю та холодністю деяких членів цього культурного середовища. При цьому старенька наголосила, що розпочне читати спеціальні Псалми, щоб навернути цих інтелігентів до місцевих цінностей, бо що можна тоді говорити про простих людей, якщо «сільські пани» впали в таку пасивність. Хочу зазначити, що Ганна Олексіївна читає нашу районну газету від початку і до останньої сторінки, Колись у неї був навіть такий період в житті, що вона мусіла користуватися окулярами. А тепер обходиться без них. Щоденно їсть волоські горіхи і зранку може випити столову ложку слив’янки, якщо є відповідна страва до цього та це не заборонено приписами церковного календаря. Таким напоєм місцевого виробництва рекомендувала і нам користатися, бо він небагато корисніший від магазинної горілки. Затисянщина завжди славилася народною палинкою не лише на фестивалях, а й на місцевих весіллях та гуляннях. На сьогодні стан здоров’я нашої іменинниці задовільний. У їжі не вибирає. Їсть мало. В основному використовує продукти, які виростила на своєму городі. Син Василь, який живе через дорогу, відкрив нам одну таємницю: мама щоденно їсть кукурудзяний токан (мамалигу) із молоком та сиром. А в період постів – із сливовим повидлом.
До такого поважного віку сільська жінка дожила не завдяки медикам та лікам, вона завжди оптимістично ставилася до всього, що відбувалося навколо неї. Ніколи не бажала зла комусь у громаді і не заздрила. Спільно із чоловіком виховали 4 дітей – 3 дівчат та сина Василя. Сьогодні всі вони живуть із своїм сім’ями окремо. Від їхнього достатку їй приходиться лише радіти. Внуки приносять старенькій найрізноманітніші солодощі, а вона роздає їх тим, хто до неї приходить. Ще цього літа майже щодень ходила до лісу по гриби. Досконало знає всі місця, де ростуть білі гриби – делікатеси цього села. Новоселицькі біляки істотно відрізняються від гірських грибів не лише формою, а й смаком. Кукурудзяні голубці з сушеними білими грибами та соняшниковою олією – кулінарна родзинка цього села.
Покидаючи оселю найповажнішої жінки Новоселиці, ми мали можливість переконалися у невичерпній мудрості нашого народу, у наявності своєрідного генетичного фону нашої нації у цьому віддаленому гірському селі, оточеному чарівною природою і розбитими дорогами. Керівник ветеранської організації цього села радіє за Ганну Олексіївну. Турбота про всіх пенсіонерів для неї – повсякденна справа, за яку вона отримує не заробітну плату, а лише хороші слова подяки. Марта Іванівна теж у роках, Але вона постійно серед людей. Її турбують щоденно ветерани та пенсіонери і через це не може бути байдужою до їх звернень. Багато чого хорошого ця жінка зробила у селі, але ще мріє зробити більше, бо проблем у поважних людей накопичилося чимало. Ганна Олексіївна щиро дякувала нам за відвідини і радо сфотографувалася з нами для сільського альбому та районної газети. А на прощання наголосила, що буде щоденно молитися за Україну та всіх односельчан.
Василь ІВАШКО, с. Черна
