Марію Фулитко, яка працює в будинку побуту у Виноградові вже не одне десятиліття, добре знають у районі, адже хороші швачки завжди затребувані.
– Родом я з Оноку. Після закінчення 1978-го року середньої школи, вступила у Хустське технічне училище, де вчилася на закрійника. Коли вступала в училище, то прагнула навчитися шити тільки для себе. Думала, максимум 5 років пропрацюю в будинку побуту і все. Та доля розпорядилася інакше: з часом шиття стало змістом мого життя. Відтак, уже 36 років працюю в будинку побуту. Тоді тут, у 6 великих цехах, розташованих на 4 поверхах, працювало 100 швачок. Після розпаду Радянського Союзу, половина швачок одразу пішли з роботи, а зараз нас тут залишилося зовсім не багато, – розповідає Марія Юріївна. – Робота швачки завжди була в тренді. Вона важка, але затребувана. Без роботи я ніколи не сиділа: щось зашити, підшити, перешити чи пошити індивідуальну річ…У мене, слава Богу, багато клієнтів. Приємно йти містом і на кожній третій людині помічати річ, яку я пошила. Люблю «підносити» людям гарний настрій. Тепер, відколи стала приватним підприємцем, працювати доводиться по 10-11 годин на день. Бог дав добре здоров’я і надійний тил – сім’ю, яка мене підтримує. Маю хороших чоловіка, двох донечок, порядного зятя і золотих внучок. Якби зібрати всі речі, які я пошила за ці роки, і скласти одні коло одного, то, певне, вкрив би ними всю Україну. Серед моїх клієнтів є молоді люди, для батьків котрих я вже давно шию. Освіту я здобула з пошиття верхнього одягу – піджаки та пальта. Це у швейній справі вважається однією з найважчих ланок. Проте, з роками, освоїла пошив різних деталей та речей. Тепер доводиться шити сукні щоденні та вечірні, випускні, костюми, пальта тощо. Доводиться часто перешивати старі речі або придбані у секонд-хенді. Є і такі, котрі віддають перевагу індивідуальному пошиву. Часто вибирають модель на «модних» сайтах Інтернету і приносять роздруковані на принтері. Є й випадки, коли принесуть тканину і кажуть, щоб я сама вибирала, що з цього їм можна пошити. Проте, є й випадки, коли з тієї тканини не пасуватиме обрана модель. Благо, що клієнти прислухаються до моїх порад і повністю покладаються на мій досвід. Пошити певну річ – це творча робота, після якої я люблю зробити собі один день розвантажувальний і займатися лише «ремонтами». Самі ж клієнти надихають і додають сил, та ще й, як для приватного підприємця, роботи швачки дає непоганий дохід. Сильно розбагатіти на цій роботі не можна, але заробити на прожиття можна.
Дивлячись на сукню чи піджак, професійне око швачки завжди помічає, здавалося б, непомітні деталі. Так само і Марія Фулитко.
– Часто людей приваблює яскрава обгортка, а не її вміст. Так і зсукнею: на вигляд вона розкішна, яскраві кольори, оздоблена біжутерією, а перегорнувши навиворіт нерівні, неякісно пошиті стрічки просто жахають. А коштує все у наш час не дешево. Та й тканина є не якісною. Часто на пальто з дорогої тканини вшивають дешеву підкладку, яка розлізається через кілька днів. На жаль, нема відповідності ціни і якості, – каже швачка.
Пані Марія стежить за своєю фізичною формою. Каже, що робить зарядку, аби не лише гарно виглядати, а й щоб спина не боліла. Пригадує, що ще й тепер має в гардеробі костюм, який вдягала у 80-ті роки, навіть на дошці пошани була в ньому. Її постійні клієнти знають, що вона ніколи не шиє у великі релігійні свята. «Навпроти будинку побуту – церква. Як я можу різати ножицями чи шити, коли дзвонять церковні дзвони, закликаючи на службу Божу. Сьогодні Бог дасть мені заробити 100 гривень, а завтра я можу витратити тисячу на ліки. Завжди все має бути в міру», – ділиться власною життєвою позицією Марія Юріївна.
У молодості Марія Фулитко вишивала і в’язала спицями. У скрутні часи, коли у магазинах неможливо було придбати одяг, «обшивала» всю родину. Зараз береже зір тільки для улюбленої роботи, яка з роками стала її хобі, сенсом всього життя.
Наталія ШАРКАДІ
