В останній день року минулого офіційно стартувала передвиборна президентська кампанія. Чим вона відрізнятиметься цього разу? Насамперед великою кількістю кандидатів — святе місце пустим не буває. Політологи кажуть, що у попередньому списку їх може набратися й до 60! Але скоро вони почнуть об’єднуватися, так як це вже зробили Рабинович, Бойко, Чумак, Терещенко. Наливайченко теж хоче об’єднатися, але тільки з новими людьми. Словом, нас чекає цікава кампанія, не занудьгуємо. Вірити рейтингам наразі не варто — вони змінюватимуться щомісяця, якщо й не щотижня. Та підготуймо себе до того, що політики не відмовляться від взаємопоборювання — у всі часи перед виборами було саме так. А нам, попри їхні інтриги, доведеться робити висновки. Бо всі хочемо оновлення суспільства новими людьми, незалежно від партій, яких наплодилося понад 350. У передвиборній гонці хотілося б бачити більше національних ідей — поки що нема ніякого діалогу, зато вже є емоційна сварка, кандидати будуть використовувати емоції людей, невдоволених нинішнім життям. А так би хотілося відволіктися від ворожнечої ненависті між кандидатами, почути їх програми – на сьогодні економічні тези запропонувала тільки Юлія Тимошенко.
Кандидат у Президенти Михайло Бродський пообіцяв, що замість типової агітації витратить кошти на матеріальну допомогу. “Фактично весь бюджет своєї кампанії я витрачу на закупівлю свинини в українського виробника та подальшу роздачу м’яса людям”, – відзначає політик. Вже з січня в регіональних центрах запрацюють штаби з видачі продукту. Кожен громадянин зможе отримати кілограм відбірного м’яса. Для цього треба буде пред’явити паспортні дані та пройти реєстрацію в громадському штабі “Регіонів вперед”. Я не розумію, для чого ця «пожертва» кандидата, бо ж кілограм свинини від нього не прогодує людину, а країну не врятує від бідності. І чекаю, коли у Виноградові відкриють «м’ясний» офіс від Бродського.
«Слуга Народу» Зеленський оголосив про похід у президенти в новорічний час пік і в смокінгу, перед традиційним зверненням президента до нації — такого в Україні ще не було. Він зробив це не з окопів чи з молодіжного хакатона. Він зробив це звідти, звідки ми звикли його бачити: з олігархічного телеканалу. І поки що мене він не переконав у тому, що голосувати я маю саме за нього. Бо на даний час мене напрягає його зв’язок із олігархом Коломойським. Виступ Зеленського перед попереду діючого Президента о 12 годині ночі на 1+1 був неможливим без координації з Коломойським. Тоді це означає, що вони одна команда і канал Коломойського — це їх форум. Єдине, що знаю точно, – саме телебачення на цей раз буде наймасовішим рупором усіх кандидатів. Тільки як переконати зомбованих глядачів, що не все, що сказано з екранів, є правда.
Цікаво буде спостерігати за розколотою Партією регіонів, частина колишніх активних членів якої посварилася з Москвою, з Кремлем. А це означає, що про якийсь успіх екс-регіоналів на виборах можна забути. Крило Ахметова уже точно не піде на поступки Медведчука. Єдиний, хто може передумати, це Мураєв. Він ще може здатися в «полон» Медведчуку, а ось для «ахметовського опоблоку» це неприйнятно взагалі. А це значить, щовсі можливі проросійські сили Медведчук у себе зібрати просто не зможе. Він підбере максимум проросійского електорату, який іще залишився в Україні, але під Ахметовим залишаються місцеві еліти і зв’язані з ними виборці. При таких умовах мова не йде про успіхи ні «ахметовських», ні «медведчуківських» — програють все.
Як кажуть, пани гризуться, а караван іде. А тепер на мить уявімо собі, що всі високопосадовці, а за ними дрібніші службовці, а там і вся наша рідна українська громада після виборів кожного дня буде творити добрі справи в інтересах людей і перейматиметься потребою прозвітувати: а що я зробив для України — досі ж вони ніхто не звітують про свої передвиборні обіцянки. Я не песимістка, але віри в таке славне майбутнє у мене з кожним днем стає все менше. Боюся навіть казати про це своїм знайомим, бо я завжди була таким собі запальним вогником, який ніби збирав докупи все хороше. А тепер того хорошого стає обмаль. Бо життя стає нестерпним. Дехто змирився. Дехто зовсім розчарувався і виїхав назавжди. Ще дехто терпеливо чекає месію. Деякі вже нічого не чекають і ні на що не сподіваються, а просто пливуть за течією. Для дуже багатьох із нас злидні, корупція і злодійство стали ніби нормальним явищем. Нас роками переконували, щопо-іншому бути просто не може. Але ж це цинічна брехня! Ми можемо і повинні жити по-іншому. Хіба таке майбутнє ми хочемо для своїх дітей і внуків? Я впевнена, що ні. Україна починається з кожного із нас, ми і є її влада. Саме ми вирішуємо, хто буде управляти від нашого імені державою. І цього разу у нас уже просто нема права на помилку. Доля держави тільки в наших руках. В руках тих, хто не допустить до такого абсурду, який є зараз. Однак живемо в такий час, коли ніхто не знає, що буде завтра. Тож нехай воно просто буде. І нехай в ньому будуть всі ті, хто нам любий і дорогий.
Мальвіна САВИНЕЦЬ
