Подружжя Ірина Григорівна та Сергій Федорович Світлики з села Веряця мають вдома чималу колекцію різних кімнатних та садових квітів, декоративних кущів і дерев. Та чи не найбільше різномаїття у подружжя кактусів. То – одна любов на двох.
– У нас з чоловіком велика колекція кактусів. Маємо декілька тисяч екземплярів. Кілька кактусів у мене було, ще коли зустрічалася зі своїм чоловік. Та для квітникаря мало квітів не буває. Було у мене 3 види нарцисів, виявилося мало. Треба, аби було 40 видів. Також маю колекцію низькорослих бордюрних (більше 30 видів) та високорослих (понад 50 кущів) ірисів, лілейників (понад 30 видів), декоративних хостів близько 50 видів.. Багато гейхер… Також у нас багато декоративних кущів – бересклети, кизильники… Також чоловік у захваті від бамбуку. Маєм лохини декілька видів, смородину білу, малину червону і жовту… Вважаємо, що фруктові кущики мають бути в першу чергу для дітей. Рослини у нас – розрядка від негативу. Щодо кактусів, то вони завдяки правильному догляду у нас завжди цвітуть. Самі збираємо на Тисі намитий пісок, товчемо цеглу і дерев’яне вугілля і у цю суміш садимо сукуленти. Тримаємо їх влітку під відкритим небом або ж у теплиці під пекучим сонцем, взимку – у прохолоді (+2-+10 градусів Цельсія). Історія появи кактусів дуже цікава: одного разу я написала статтю про кактуси, прочитавши яку до мене звернулася жінка із Дніпродзержинська (попросила у редакції зворотну адресу). Її мама померла, вона була відомою кактусисткою і та жінка сказала, що задарма віддає мені колекцію мами. Тоді мені було 25. Я одразу сіла на потяг і поїхала до них. Запакувала оті 40-річні кактуси у рябі сумки і привезла додому… Жінка замовляла їх із-за кордону, вирощувала із насіння… Кожен підписаний: назва по латині і коли висіяла. Вирощувала їх на балконі. Згодом ця колекція вже зі мною переселилася на Закарпаття. Коли був град, ми втратили велику частину колекції кактусів із найстаріших. Молодші вціліли і вижили.
Маємо і молодила та опунції садові, – розповідає пані Ірина. – У моєму рідному селі на Вінничині радянська влада знищила велику кам’яну церкву. Тепер один чоловік-військовий всі зароблені на війні кошти вклав у Православну церкву України. Будували люди своїми руками, аби не наймати працівників. Навесні я відправила туди 4 великі коробки квітів – то мій особистий внесок у рідне село. Раніше відправляла вейгелу та гліцинію до сільського будинку культури, та багато інших квітів. Зараз вони настільки розрослися, що і не впізнати оті маленькі паростки рослин… Україна – квітуча. Навіть коли люди важко працювали на панщині, біля глиняних побілених хатин завжди цвіли чорнобривці і мальви. Бо ми така нація – любимо красу і тягнемося до краси. У нас всі люди люблять квіти. Коли ми мали з чоловіком мали більше часу, писали у тематичні газети та журнали статті про квіти, про їх вирощування. Зараз на часі – приготування у автоклаві смачних закарпатських страв для наших мужніх воїнів Збройних сил України. Багато праці вимагає і фізичне та психологічне розвантаження. Коли нам важко – йдемо у квітник. А у вільний час мандруємо Закарпаттям.
Із найнезвичніших росли у обійсті Світликів китайський лимонник. А щоб легше дихалось, мають багато колоновидних дерев, для замиловування – різні варієгатні рослини. На початку війни сім’я продавала рослини і за виручені кошти готували страви та випічки солдатам на фронт. Зараз їм донатять небайдужі, а до волонтерського руху долучилося чимало односельців та небайдужих. Тож їх квіти чекають перемогу, аби знов прикрасити Неньку-Укаїну.
Наталія Кобаль
