Волонтери з далеких заморських країв поки що рідкість у нашій провінції і викликають природню цікавість: як живе світ, чого шукає і чого чекає волонтер від своїх подорожей у нашу країну? Отже, у Виноградові зазвучала «жива» англійська мова. Завдяки активній присутності волонтерки Корпусу Миру Холлі Нікерсон поспілкуватися англійською сходяться школярі Виноградівщини, слухачі школи лідерства районного центру позашкільної роботи з дітьми, дорослі виноградівці у стінах районної бібліотеки. Холлі Нікерсон привертає увагу своєю привітністю, фірмовою американською усмішкою, людською безпосередністю. Живучи і працюючи в Україні, Холлі досить швидко опанувала українську мову. Інколи, правда, виникали «труднощі перекладу», які я вирішив зберегти, редагуючи матеріал.
– Холлі, розкажіть про своє місто, де ви народилися й виросли, звідки ви приїхали. Чим воно цікаве? Чим займаються у вашому місті?
– Я народилася в Фрімонті (штат Індіана). Це невеличке містечко, у якому проживає дві тисячі мешканців. Містечко дуже красиве і зручне для проживання. Щось особливого немає – хтось займається фермерством, хтось бізнесом, соціальними послугами, є промислові підприємства, готелі… У моїй родині, наприклад, є бізнесмени, юристи, вчителі… Загалом життя у Фрімонті нічим не відрізняється від тутешнього. Як і тут, є все необхідне для життя міста, домашні справи у нас такі ж, як і у закарпатському містечку. У мене своя машина. Я собі можу це дозволити, тому що живу в невеличкому населеному пункті, де достатньо вільного простору. Тому що у великих містах, перенасичених транспортом, досить складно їздити власним автомобілем.
– Харчуєтеся вдома, готуєте самі, чи обідаєте в ресторані?
– Готуємо переважно вдома, у мене мама дуже любить кулінарити, готувати різні страви. А я люблю готувати різні солодкі випічки, тістечка. Можна харчуватися і в кафе. Їх у нас багато, а крім того, там великий вибір різних національних кухонь – італійської, китайської, мексиканської… Скажімо, у Виноградові загалом кухня майже однакова – або українська, або угорська, або «змішана».
– Як і чому ви стали волонтером?
– Я ще в школі була активною дівчиною: займалася плаванням, була капітаном волейбольної команди, очолювала клуб благодійної діяльності, була президентом школи. Завжди намагалася бути лідером, організовувати благодійні акції. Мені це подобалося і подобається робити. Тому після навчання в університеті захотіла стати волонтером, поїздити по світу, побачити як живуть інші, бути корисною людям.
– У нас зараз багато говорять про нову українську школу. Наприклад є вчителька, у якої на уроці діти самі собі ставлять оцінки. А як у вас відбувається навчальний процес?
– Я знаю про нову українську школу. У Америці є й традиційна форма навчання, коли діти сидять і слухають, а вчитель щось говорить, але здебільшого у нас запроваджена інтерактивна форма, коли якась тема обговорюється, коли всі довільно залучені до розмови. Вчителі шукають різні методи, адже і діти різні – одна дитина більше сприймає знання у спілкуванні, інша звикла слухати, ще інша читати або дивитися відео. У нас треба закінчити 12 класів і мати знання з усіх без винятку предметів – література, математика, біологія…
– Що ви знали про Україну до приїзду сюди?
– Я з дитинства знала, що є така країна, тому що моя прабабуся була родом з України з Херсонської області. Звичайно, я звертала увагу на події в Україні, про які розповідали на телебаченні, але про те, що колись приїду сюди, не думала. Здобувши вищу освіту (спеціальність політика й лідерство), вирішила побачити світ, поспілкуватися з різними людьми, застосувати свої знання у волонтерській роботі, тобто, допомагати людям у спілкуванні, опанувати розмовну англійську мову, дати потрібні знання школярам.
– Коли вам у Корпусі Миру запропонували їхати, ви самі обрали Україну?
– Так, я обрала Україну. Разом зі мною сюди приїхали 350 волонтерів, які потрапили в різні куточки країни. Ми пройшли початкову підготовку, після якої я потрапила спочатку в Житомирську область, де вивчала українську мову. Відтак, працювала на Тячівщині, де займалася з дітьми дитячого будинку. А наприкінці лютого приїхала на Виноградівщину і живу тут в сільській сім’ї. Звідти приїжджаю, щоб займатися в бібліотеці, маю заняття в школі.
– Коли ви приїхали в Україну, які були перші враження, що з побаченого запам’яталося?
– Чесно кажучи, все було очікувано. Адже до того, я багато їздила, була в багатьох великих містах, то, в принципі, Київ сприймався нормально. Велике місто та й все. Я його, чесно кажучи, й не розгледіла у клопотах. А от коли вперше їхала в автобусі, то почула незнайому мені українську мову. Отоді почала трохи хвилюватися: як я житиму в чужій незнайомій країні, не розуміючи ні слова… Але все склалося добре. Скрізь мене дуже гарно приймали. Україна велика і різна. Наприклад, у селі поблизу Житомира справно й часто працює громадський транспорт, там непогані дороги. На Закарпатті красива природа, цікава архітектура…
– Холлі, зараз ви волонтер. А чим ви будете займатися, повернувшись додому?
– Поки що я думаю тільки про волонтерство, це мій сенс діяльності на даний час. Про подальше життя можу тільки приблизно сказати. Перш за все завершу навчання, здобуду магістерську освіту. Можливо, працювати керівником або молодіжного табору, або в іншій спорідненій сфері… Не знаю. Життя змінне і залежатиме від різних причин.
Василь Горват
