Свого часу чи не в кожному сільському дворогосподарстві був такий важливий атрибут як піч. Щотижня господині випікали смачний домашній хліб та запашну здобу. Неймовірними виходили паски, над якими вони «чаклували» майже цілий день. Аромат розносився по всій окрузі. Тай смак свіжоспеченої випічки був особливий – ласунів, як кажуть, від неї за вуха не відірвеш. А ще в печі сушили різні фрукти для узвару та кукурудзу, з якої мололи борошно.
На жаль, сьогодні піч у селі – справжня рідкість. Вони або вже дуже старенькі і потребують відновлення, або є на обійсті господарів, котрі віддають перевагу стравам, приготованим у печі. Та існує ще одна проблема – справжніх майстрів-пекарів у нас можна на пальцях порахувати. Бо не така вже й проста робота – змайструвати справжню піч.
Нещодавно мені довелося познайомитися з одним із них. Іван Турцанаш із Хижі вміє зробити таку піч, аналогів якій ніде немає. Свою чудо-піч майстер вигадав сам, коли їздив на заробітки за кордон. Вся робота виконується руками з використанням підсобних інструментів. Виготовлена піч із вогнестійкої цегли і обкладена каменем. Його чоловік самотужки збирає на місцевій горі. Камінь не тільки має гарний естетичний вигляд, а найголовніше – довго тримає тепло у печі. Це дуже важливо, бо дає можливість хлібові добре запектись, а сухофруктам гарно підсушитися. Не дивно, що домашні книші, булочки та хліб, спечені на дровах, полюбляють не тільки домочадці, а й всі, хто приходить до майстра в гості. Коли в печі щось готують, аромат розноситься аж на третю вулицю. Встояти від такої смакоти ніяка дієта не допоможе.
Іван Іванович дуже скромна людина, дарма балакати і хизуватися перед іншими не любить. Про нього з пошаною говорять земляки, а як про вмілого майстра – його робота. Бо печі, які він створює своїми руками, – найгарніші в селі.
Іван КОЗАК, наш громадський кореспондент
