У першу неділю листопада відзначається День працівника соціальної сфери. Відколи ця професія з’явилася в Україні, вона змогла завоювати широку популярність серед населення. Соціальні працівники – люди, котрі справою свого життя вважають допомогу іншим. Вони займаються з хворими людьми, молоддю, малозабезпеченими, людьми з вадами тіла, пенсіонерами, дітьми. А ще допомагають людям вирішувати проблеми, котрі ті не здатні подолати самотужки, розібратися з тою чи іншою ситуацією і знайти правильний вихід.
У Виноградівському територіальному центрі соціального обслуговування населення працює згуртований колектив, до складу якого входять представники різних населених пунктів району, серед них і Оксана Селемон з Новоселиці. Це мальовничий куточок Виноградівщини, що знаходиться за 20 км від районного центру, а до статусу гірського йому не вистачає 30 м над рівнем моря. Гора Фрасин, чудові краєвиди – краса, яка щодня оточує сельчан і тільки на якусь мить допомагає відволіктися від проблем буденності. Особливо важко самотнім мешканцям села, які потребують піклування і турботи. Їм на допомогу приходить соціальний працівник, котрий часто стає для літніх людей найріднішою людиною.
У територіальному центрі Оксана Юріївна почала працювати з 2007 року, і цьогоріч минає сім років, відколи вона опікується своїми односельчанами. Наразі у неї на обслуговуванні перебувають дев’ятеро одиноких непрацездатних громадян, котрих відвідує відповідно графіку.
– Мої підопічні – люди похилого віку, – каже соціальний працівник. – Їм складно обслуговувати себе без сторонньої допомоги, особливо, коли самотня людина хворіє і їй потрібна медична допомога: виклик лікаря чи доставка медикаментів. Моє завдання – допомогти їм у цьому. Коли йду на роботу, в сумці обов’язково маю тонометр для вимірювання артеріального тиску, який досить часто «скаче» у літніх людей.
Позаяк продуктовий магазин є лише в центрі села, то мої підопічні потребують допомоги в закупці продуктів харчування та інших товарів для дому. Все, що вони замовляють, стараюся принести своєчасно. Крім того, я виконую хатні роботи: прибирання, прання та прасування одягу. Піклуюся про зовнішній вигляд своїх підопічних, тому обов’язково маю ножиці і роблю їм стрижки. При необхідності, викликаю електрика, сантехніка чи іншого майстра. Також тісно співпрацюю з сільською радою – наразі оформляємо субсидії на тверде паливо.
Та найбільше, за словами соціального працівника, одинокі потребують людського спілкування. Інколи звичайних розмов на побутові теми буває достатньо. Вони обговорюють ціни на ліки, тему підвищення пенсії, інші життєві питання, які їх хвилюють, адже одиноким більше немає з ким про це поговорити. Не залишаються одинокі осторонь суспільно-політичного життя країни, хвилює їх становище на Сході.
Привітна, товариська і допитлива по натурі Оксана Юріївна старається бути такою зі своїми підопічними, до кожного має особливий підхід, вислухає про наболіле, розрадить і підтримає теплим словом. Саме такі риси характеру мають бути притаманні працівникам соціальної сфери, а ще необхідно відповідально відноситися до своїх обов’язків, не боятися труднощів, а головне – бути хорошою людиною. Вона каже, що робота у соціальній сфері не для всіх, не кожний з нею справиться, адже вимагає певної самопожертви, співчуття і милосердя по відношенню до людей поважного віку, які дуже ранимі, беззахисні і потребують турботи.
– Я отримую від своєї роботи задоволення, виконую свої обов’язки охоче, тому що піклуватися про людей – це така благородна і необхідна справа, яка винагороджується не лише грошима, – каже співрозмовниця. – Найвища оцінка нашої праці – вдячність і пошана тих, кому ми віддаємо своє душевне тепло, доброту і ласку. Видатний композитор Бетховен сказав: «Немає на світі більшої вищості ніж доброта».
Любов ТОКАЧ
* * *
НА ЗНІМКУ: Оксана СЕЛЕМОН (зліва) зі своєю підопічною Мартою МОНДА.
