Щорічно, 11 квітня, за ініціативи Організації Об’єднаних Націй відзначається пам’ятна дата – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських таборів, а 16 квітня в Угорщині, на державному рівні відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме в цей день у 1944 році євреїв почали масово переселяти у гетто, в тому числі і в тодішньому Севлюші.
11 квітня 1945 року відбулося повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, о третій годині ночі організатори повстання передали по радіо: „Вставайте, час настав!”. Повсталих підтримали передові загони радянських і союзних військ. Тоді від неминучої смерті було врятовано майже сто тисяч полонених, а згодом визвольна хвиля покотилася далі, були звільнені концтабори Заксенхаузен, Дахау, Равенсбрюк та інші. Табір для чоловіків Бухенвальд був і залишається символом нацистського правління, він був збудований ще у 1933 році.
У Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів ми згадуємо усіх, хто був за колючим дротом гітлерівських катівень, хто навіки залишився там – у безіменних могилах чи печах крематоріїв, і тих, хто вижив усім смертям на зло.
В цей день Україна разом з усім світом вклоняється людям, які пройшли тяжкий шлях через фашистські табори, віддає данину скорботної пам’яті жертвам нацизму, які загинули в концтаборах.
Не оминуло це лихо і Виноградівщину. У квітні 1944 року тодішня окупаційна влада створила гетто для громадян єврейської національності. Воно займало територію, обмежену теперішніми вулицями Шевченка, І. Франка, Української та Пушкіна. Гетто заповнили кілька тисяч євреїв — чоловіків і жінок, молодих і старих, дітей і немовлят, здорових і хворих. Вкінці травня 1944 року трьома ешелонами з вокзалу Севлюша було вивезено 9840 євреїв — 20 травня 1944 – 3458 осіб, 27 травня — 3415, 3 червня – 2967 (95% з них загинуло).
В кожному єврейському будинку, в кожній квартирі з’явився уповноважений міської влади у супроводі жандармів. У жителів відбирали золоті і срібні речі, гроші, а самих їх відправляли в гетто. Тут вони під відкритим небом перебували кілька днів, а потім нещасних відвозили в табори смерті. Усе майно (меблі, одяг, взуття) звезли в синагогу. Частину добра розпродали, частину розграбували. В липні 1944 року окупаційна військова влада розстріляла сімох партизанів — чотирьох чоловіків і трьох жінок. З них п’ятеро євреї, двоє — українці. Страту провели публічно на початку вул. Партизанської. Тіла вбитих поховали у спільній могилі міського кладовища. Навесні 1946 року тіла вбитих ексгумовано і переховано на площі Миру.
Сторінки минулого не треба забувати ніколи. Важкий шлях пройшло „покоління війни” — голод, тяжка, виснажлива праця та багато інших випробувань. Ті, що залишилися вживих, сьогодні згадують минуле з болем. Скупі сльози навертаються на очі вцілілих, а в серцях відлунює тривожне «головне, щоб це більше не повторилося!», «Щоб не повторилося ніколи!».
У Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів, давайте згадаємо усіх, хто був за колючим дротом гітлерівських катівень, хто навіки залишився там – у безіменних могилах чи печах крематоріїв, і тих, хто вижив усім смертям на зло.
Наші земляки, жителі Виноградівщини, Параска Токар, Герман Розентал, Надія Бурій, Ганна Горват, Тамара Кенігсберг, Клара Мінча, Соня Розентал, Анастасія Бурій, які пройшли нацистські концентраційні табори, перенесли багато поневірянь і знущань, дуже добре знають, що таке свобода, незалежність та вірність своєму обов’язку. Бажаємо їм мирного неба, міцного здоров’я та довгих років життя, щоб наші діти ніколи не знали такої долі.
Юдіта Петеі,
т.в.о. голови райдержадміністрації
