16.10.2014
29Здавалося, що у чисельних публікаціях та наукових дослідженнях про видатного релігійного, державного діяча, педагога, публіциста, письменника і драматурга – президента Карпатської України Августина Волошина і його вклад у національне відродження Закарпаття все сказано. У той же час у державному видавництві «Карпати» нещодавно виходить книжка відомого у краї дослідника історії українського театру кандидата мистецтвознавця Василя Андрійця під назвою «Августин Волошин і український театр на Закарпатті», приурочена 140-річчю з дня народження Президента Карпатської України.
Видання насичено конкретними фактами прямих стосунків А.Волошина до організації творчого процесу українських театрів як національних, так і аматорських. Книжка складається із вступу і пяти розділів. Стосовно самої назви книжки «Августин Волошин і український театр на Закарпатті» – автор, на відміну інших істориків, які тільки частково торкалися цієї теми, вводить у науковий обіг нову фактологію з архівних джерел, зокрема Державного архіву Закарпатської області «Книги протоколів, засідання дирекції Руського театру» та удоступлених недавно «Протоколів Головного виділу (правління) Товариства Просвіти» в Ужгороді. Саме Товариство «Просвіта» постійно займалося театром, а на чолі Театральної комісії стояв Августин Волошин.
Своєрідним прологом виданя стала цитата з інтерв’ю А.Волошина газеті «LidoveNoviny» від 4 січня 1939 року, де зазначено: «Будуємо нову Карпатську Україну та її головне місто Хуст. Побудуємо Палац Уряду, університет, домівку для студентів, музей, український народний театр».
Шлях А.Волошина до театру розпочався ще з дитячих років, коли він разом з односельцями с.Келечин колядував з «Віфлеємом». Під час навчання в Будапешті відвідував вистави Угорського національного театру, а вУжгороді – вистави гастролерів із Будапешту і Варшави.
З виставами українського професійного театру, як ствреджує автор, А.Волошин скоріше всього зустрівся у Львові, куди часто виїжджав знайомитися з галицьким культурним і освітянським життям місцевої «Просвіти», видавничою справою, пресою, театром. У Львові він вперше і зустрівся з виставами українського професійного театру «Руська Бесіда», яким впродовж 1905-1906 років керував корифей українського театру Микола Садовський за участю Марії Заньковецької. Основу репертуару цього театру становила українська п’єса, що викликала у молодого А.Волошина інтерес як до історії українського театру, та і до його літературної основи – драматургії. А під впливом п’єси І.Котляревського «Наталка Полтавка» він згодом напише п’єсу «Маруся Верховинка», яку у 30-х роках ставили аматорські театри Закарпаття.
Автор компонує книжку за хронологічним викладом. Як особливо важливі і творчо продуктивні етапи в історії Закарпатського театру, слушно представляє роки мистецького керівництва Руським театром Товариства «Просвіта» в УжгородіМиколою Садовським (1921 -1923 рр.), та Олександром Загаровим (1923-1925р.р.) – майстрами театральної справи світового рівня. Якщо Руський театр (1921-1929р.р.) базувався преважно на акторському складі з Наддніпрянської України та Галичини, то вже в 30-х роках минулого століття, завдяки настирливій позиції А.Волошина дбати про мистецькі кадри із місцевої молоді, створилися спеціалізовані підготовчі курси.
Такий професійний театр за учасю А.Волошина було створено в часи Карпатської України під назвою «Нова Сцена». На жаль 15 березня 1939 року, як і президента Карпатської України А.Волошина, його спіткала трагічна доля.
Книжка ілюстрована цікавими світлинами із минулого і сучасного українського театру на Закарпатті . Видання викликає повагу до автора, як серед істориків, філологів так і серед широкого загалу, кому не байдужа історія відродження національної культури Срібної Землі, тому і заслуговує на присудження премії та присвоєння звання автору «Лауреата обласної премії імені братів Євгенія та Юрія-Августина Шерегіїв».
Надія Греченюк, кандидат історичних наук
