ЯК ВСТАНОВИТИ СВІЙ РОДОВІД?

Історично так склалося, що територія Закарпаття до 1945 року входила до скла­ду різних країн Європи, тому сховища нинішнього Державного архіву Закарпат­ської області містять першоджерела, які тісно пов`язані з історією багатьох країн європейського континенту.
Обласний архів Закарпатської області – у числі найдавніших і найбагатших архі­вів України. На його полицях зберігається понад 1 млн. 360 тис. справ сторінки яких розповідають про складну, часом трагічну долю населення Карпатського регіону, про його боротьбу за своє національне само­ствердження. Разом з тим зміст докумен­тів сивої давнини відображає історичні події, що відбувалися в Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії, Польщі та в інших європейських країнах. Вони, безумовно, мали безпосередній вплив на історичну долю, суспільний і соціально-економічний розвиток Закарпаття.
Величезні обсяги ретроспективної інформації, що зберігаються в архівних установах, надають суспільству докумен­тальні свідчення подій і справ людства. Тим самим, архіви сприяють ефективності державного управління, забезпечують права і законні інтереси громадян, гро­мадських інституцій, держав. Гарантуючи суспільству право вільного доступу до інформації, й об’єктивне пізнання власної історії, архіви є запорукою демократії і відповідальності влади перед своїм на­родом.
Серед документів, що зберігаються в держархіві є церковні та метричні книги сіл Закарпатського краю.
Ведення метричних книг на території Закарпаття пов’язане зі створенням у ХІІІ ст. на території Угорського королівства (до складу якого на той час входило За­карпаття) так званої комітатської адмі­ністративно-територіальної системи, яка проіснувала до початку ХХ століття, а також із діяльністю основних релігійних конфесій у краї: римо-католицької, рефор­матської (з ХVІ ст.), греко-східної (право­славної), починаючи з другої половини ХVІІ ст., греко-католицької, баптиської та іудейської.
Як і на території інших західноукра­їнських земель, що входили до складу Австро-Угорщини, так і на теренах Закар­паття, законодавчою підставою для запро­вадження метричних книг стали патенти угорського короля Йозефа ІІ (1781 і 1784 рр.), які були доповнені спеціальними роз­порядженнями Угорського королівського намісництва у Пожоні (Братиславі), якому підпорядковувалися всі чотири комітати Закарпатського краю – Ужанський, Уго­чанський, Березький та Марамороський. До складу комітатів входили, крім сіл, жуп, також домінії, – це певні території з містами і селами, що належали великому феодалу або державі. На Закарпатті іс­нували Ужгородська, Великобичківська, Марамороська, Мукачівсько- Чинадіївська та низка інших доміній.
Багатоконфесійність Закарпатського краю, який вирізняється також багатона­ціональним складом населення, не могла не вплинути на ведення 2 метричних книг, записи в яких в різні роки історичного періоду велися сільськими священиками церковнослов`янською, латинською, чесь­кою, румунською, угорською, русинською та українською мовами.
До жовтня 1895 р. у селах краю велися церковні матрикули (церковні метрики). Кожна церква мала свою книгу реєстра­ції записів про народження, одруження і смерть парафіян.
Церковні книги усіх основних кон­фесій (православної, римо-католицької, реформатської, греко-католицької, бап­тиської та іудейської) представлені у Дер­жавному архіві Закарпатської області у ф.1606 «Колекція церковних та метричних книг Закарпаття» у кількості 1788 од. зб. і охоплюють період з 1712 по 1952 роки.
Вони цінні тим, що, до прикладу, у церковних книгах, де йдеться про наро­дження та велась в церквах православних та греко-католицьких парафій Закарпаття, подається така інформація: дата наро­дження і дата хрещення дитини; назва населеного пункту та номер будинку, де проживали на той час батьки дитини; ім’я та прізвище батьків, їх соціальний стан (робітник або селянин, бідний чи замож­ній), прізвище матері (завжди вказувалося дівоче); інколи вказувався вік батьків або зазначалися дата і місце їх народження; інформація хрещених батьків та вказува­лося ім’я і прізвище баби-повитухи, що приймала пологи; вказувалося також пріз­вище священика, який хрестив дитину; наводилася інформація, чи була дитина на­роджена у шлюбі або є незаконнонародже­ною (в цьому випадку вказувалося лише прізвище матері). Бували випадки, коли через декілька років людина змінювала прізвище, і це теж відображалося у при­мітках у церковній книзі про народження.
Де йдеться про одруження, міститься така інформація: дата і місце одруження, прізвище та імена, їх вік, місце народжен­ня та місце проживання на момент одру­ження, прізвища і батьків, зазначалося також, чи це є перший шлюб, чи хтось з подружжя є вдівцем чи вдовицею. У примітках зазначалося, що до одруження в церкві робилося оголошення про май­бутній шлюб (тричі), вказувалося пріз­вище священика, який вінчав молодих. Іноді вказувалося й про перешкоди для одруження (наприклад «кровне рідство», різні віросповідання). Якщо наречений на момент укладання шлюбу перебував на військовій службі, то письмовий дозвіл на одруження давало його безпосереднє військове керівництво.
У церковних книгах, де йдеться про смерть вказувалися прізвище та ім’я покійного, якщо помирала жінка, то вка­зувалося її (дівоче прізвище) вік. Якщо фіксувалася смерть дитини, то у книзі вказувалися її батьки (з позначкою – живі вони чи вже померли), а якщо дорослої людини – то прізвище та ім’я чоловіка (чи дружини), чи був висповіданий перед смертю (чи причащався), причина смерті, а якщо смерть була наглою (неприродною, вбивство), то мав бути дозвіл місцевої ад­міністрації на поховання. Часто причина смерті в церковних книгах записувалася на місцевому (русинському) діалекті, очевидно, зі слів родичів чи сусідів, на­приклад, не кашель, а «гертика», не діабет, а «цукровка» тощо.
Треба зазначити, що в деяких цер­ковних книгах, незалежно від конфесій, зареєстровано народження, одруження та смерть парафіян з одного села, інколи одна парафія складалася з мешканців кількох сусідніх сіл. Відомості про розлучення в церковних книгах відсутні, як і загальна кількість парафіян. В книгах різних цер­ков повнота інформації не однакова, що можна пояснити різним рівнем сумлін­ності місцевих священиків.
До Ф-1606 «Колекція церковних та метричних книг Закарпаття», як видно з його назви, входять також і метричні книги. Вони були започатковані у нашому краї в жовтні 1895 року.
Після входження Закарпаття до складу Чехословацької Республіки в регіоні були здійснені значні адміністративні реформи: запроваджено політичні округи, поштові уряди (установи), четніцке (облікові) станції, обецні (сільські) нотаріати тощо.
Нотаріати, як зазвичай, знаходилася у великих селах і охоплювали своєю ді­яльністю кілька найближчих населених пунктів, відповідно до урядових дирек­тив, велися метричні книги. На відміну від практики ведення таких книг в інших регіонах України, записи в них робив не священик, а державний нотар (або писар), тобто, така система була подібною до ді­яльності сучасних РАГСів. Всі метричні книги, що велися у міжвоєнному Закар­патті, виготовлялися державним коштом і друкарським способом в одній з друкарень м. Ужгорода, на спеціальному папері з гер­бовими знаками. Обкладинка такої книги була оправлена в шкіру або спеціальне по­лотно, книга прошивалася міцними нитка­ми, кінці яких скріплювалися сургучними печатками, а сторінки нумерувалися. Та­ким чином, вилучення з книги небажаних для когось записів при перевірці ставало чітко помітним і загрожувало покаран­ням для винуватця. Іншою принциповою новацією при веденні метричних книг було те, що в Чехословацькій Республіці вони не виокремлювалися за релігійною ознакою, були єдиними для всіх громадян, незалежно від їх віросповідання. Тобто, до метричних книг вносилися записи про народження, одруження, смерть людей, що належали до різних конфесій.
Іншою прогресивною новацією стало те, що оскільки записи в ці книги заносили нотарі або писарі, які зазначай мали до­сить високий рівень освіченості, то ці за­писи вирізнялися від записів в церковних книгах більшою чіткістю і грамотністю. До метричних книг про народження вносилися відомості про батьків дитини, їхній вік, місце проживання батьків і місце народження дитини. У записах про смерть причину смерті вказували переважно латиною.
Загалом, на зберігання до Державного архіву Закарпатської області прийнято 1788 церковних книг (за 1712-1952 рр.) та близько шести тисяч метричних книг, що охоплюють період (за 1895 по 1940 рр.). Метричні книги, в яких внесено інформа­цію про реєстрацію актів громадянського стану, після 1940 р. зберігаються в район­них ЗАГСах.
Встановлення родоводу для громадян краю стає дедалі важливішим напрямом діяльності державного архіву. Щороку виконуються тисячі запитів від громадян різних країн, родичі яких проживали на Закарпатті.
Генеалогічні дослідження проводяться самими заявниками, або спеціалістами держархіву на платній основі. Вартість виконання запиту архівною установою залежить від його складності і, відповідно, часу, витраченого на пошуки, та визнача­ється чинними прейскурантами. Оплата здійснюється банківським (поштовим) переказом на рахунок державного архіву.
Звертаючись до відповідного архіву, заявник має надати таку інформацію: на­зва села, міста, де проживали його предки; прізвища предків (для жінки – дівоче пріз­вище); дати народження, шлюбу, смерті віросповідання; суспільний (майновий) стан; ім’я заявника, поштова (за наявності й електронна) адреса, номери телефону, факсу.
Швидкість та результативність пошуку залежать від повноти й точності вказаних заявником даних.
У разі особистого звернення до дер­жавних архівів громадян України, або громадян України, які проживають за кордоном, іноземців та осіб без громадян­ства, архівні довідки видаються заявникам безпосередньо за наявності документа, що посвідчує особу, або уповноваженій за­явником особі, – за наявності оформленої в установленому законодавством порядку довіреності. Отримувач розписується на звороті копії архівної довідки, або витягу із зазначенням своїх паспортних даних та дати отримання документа. За виконання таких запитів стягується плата відповідно до ст.35 Закону України «Про Національ­ний архівний фонд та архівні установи» згідно з діючим тарифом.
Михайло МАРКАНИЧ,
член Національної спілки журналістів