Як поверталося в Королево «Королевське Євангеліє»

«Королевське Євангеліє» (саме так пишуть цю назву науковці) – знаменита історична пам’ятка Королева, яка дійшла до нас із сивої глибини століть. Чудова рукописна книга, створена колись у стінах замку Ньолаб, зберігається зараз у фондах Закарпатського краєзнавчого музею і рахується фахівцями в числі найцінніших його експонатів. Особлива унікальність цього манускрипту полягає у двох написах в кінці книги, які вказують на точні місце і дату її написання, ім’я переписувача та ім’я замовника.
«Съ тетраевангелие, исписáся въ нелабском грáду михалевѣ избѣ, кралхазской в лѣтѣ 6909. Станиславом граматиком многогѣшним. О Христé», – йдеться у написізліва. Або сучасною мовою: «Це тетраєвангеліє написано в Ньолабському замку, в Михалевій кімнаті, в році 6909 Станіславом граматиком многогрішним». Необхідні пояснення: а) рік 6909 – за новим літочисленням відповідає 1401 року; б) Тетраєвагеліє в перекладі з грецької означає «четвероєвангеліє», адже в цій книзі під однією палітуркою вміщені канонічні благі сповіщення чотирьох апостолів – від Луки, від Марка, від Івана та від Матвія.
На останньому аркуші написана дарча грамота людини, яка оплатила і отримала у власність цю дуже дорогу на той час книгу. Якийсь Стефан Вінц купив її, щоб утішити душу свою, жінки Марії, батьків та родичів.
«Азъ рабъ Божіи. Отца и Сына и Святаго Духа и Святыя Троицу, именем Стефанъ. по прозвищу Винцъ, купихъ съ тетраеуглъ за свою душу, и подружія ми Мароу и родитель моих Андреа, и Марію и за душу татомирову и Шандрову, и про симїину и синовь моих… И дадох его попу Никітѣ», – написано у ній.

Далі Стефан Вінц наказує священику Микиті передати Євангеліє своїм нащадкам для служіння, але в жодному разі не продавати. Порушнику цієї постанови дарувальник погрожував прокляттям. Вінци, як тепер відомо – румунська дворянська сім’я у Марамороші, вони володіли землями у долині річки Іза (ліва притока Тиси, впадає в неї біля Сигота). Втім, цей манускрипт бачили в бібліотеці володарки замку Ньолаб Каталіни Фрагепан ще у 1550 році. Потім Євангеліє, очевидно, рушило у мандрівку церквами, скоріше всього румунськими, бо знайшли його лише після Другої світової війни в бібліотеці Мукачівського жіночого монастиря на полиці з румунськими та латинськими книгами. Румуни до ХІХ століття в богослужінні користувалися слов’янською мовою, як мадяри – латиною.
Монастир цей до 1947 року був чоловічим василіанським, але радянська влада визнала за краще ченців розігнати, а саме приміщення віддати під жіночий православний. Певна логіка в тому була, адже після війни з’явилося багато удовиць, які прагнули стати монашками. Нові насельниці монастиря запросили високоосвіченого священника отця Василія (Проніна) для наведення порядку у багатій бібліотеці монастиря. Там і знайшов він наше Євангеліє, одразу побачив його цінність і описав в тогочасній пресі. У 1961 році ігумен монастиря передав Євангеліє до Закарпатського краєзнавчого музею, де воно отримало інвентарний № 798 і де перебуває й досі. Пам’ятка була сформована із 22 зошитів, у кожному з яких по вісім листів, а також половини зошита, доданого наприкінці. Усіх листів було 360, що наштовхувало дослідників на аналогії із кількістю днів у році. Утім, втраченим є один листок першого зошита, п’ятий і шостий листки 18-го зошита. Текст різних частин книги написаний уставом, півуставом, скорописом і в’яззю на блідо-сірому папері, на якому є два водяних знаки-філіграні у вигляді дзвону і половини тулуба єдинорога. Королевське Євангеліє також має оздоби: 11 заставок, різноманітних за стилем, мотивами (орнаментальні та сюжетні) та розфарбуванням. Уміщено дві тератологічні заставки. Це описано дослідницею О. Сопко у розвідці «Оздоби Королевського Євангелія 1401 року».
«У кодексі бачимо як риси традиційних оздоб ХІІ-ХIІІ ст. старовізантійського стилю, так і оздоби ХІV-ХV ст. – заставки рослинно-тератологічні, які з часом трансформувалися у нововізантійський стиль. Завершується це розмаїття оздобами з народною орнаментикою, що є впливом деяких видів декоративно-прикладного мистецтва», – пише дослідниця.
Зокрема, у рукописі є композиція у вигляді птахів-химер із рисами старовізантійського стилю, заставки у вигляді плетінки й літери-ініціали в балканському стилі і навіть народно-орнаментальні мотиви, що нагадують вишивку рушників у місцевості постання.
Загадковою залишається особа переписувача Королевського Євангелія Станислава Граматика, тож вчені природно висловлюють різні припущення щодо цього. Так, ігумен Василь (Пронін) писав, що багатство грецизмів у рукописній книзі може свідчити про грецьку шкільну освіту переписувача. Він же задавався питанням, що означає слово «граматик» – чи вчене звання, чи власне ім’я. Професор В. Німчук наводить кілька версій походження переписувача: а) переписувач міг приїхати із дружиною подільського князя Федора Коріатовича у 1393 р.; б) був місцевим. Аналізуючи післямову Станислава Граматика, лінгвіст знаходить у ній риси як української мови, так і хорватської, і сербської. Фактом є те, що у післямові до «Королевського Євангелія» і в дарчій грамоті помітний вплив закарпатської говірки, і в наші дні поширеної в Королеві.
Однією з нез’ясованих обставин постання «Королевського Євангелія» є і те, з чого – з якого протографу – його переписував Станислав Граматик. Ігумен Василь (Пронін) відзначав, що, приміром, у Євангелії від Івана є розбіжність зі слов’янськими перекладами, але тотожність із грецькими текстами. Вірогідно, що Станислав Граматик не просто переписував Євангеліє, але міг частково й перекладати його. О. Сопко на підставі аналізу художнього оформлення пам’ятки і багатства його стилів припустила, що Станислав Граматик узагалі міг використати декілька протографів для створення своєї рукописної книги.

Михайло ЧУХРАН
Далі буде…