У БЕРЕГОВІ ЖИВЕ ОСТАННІЙ ДУХІВНИК-ПОЛІТВ’ЯЗЕНЬ «СОВєЦЬКОЇ» ЕПОХИ

У греко-католицькому храмі, що на вул. Шевченка в Берегові, з нагоди 90-річчя отця Володимира (Маргітича) відбулася архієрейська літургія, за участі єпископа Ніла, очільника церковної ради та греко-католицької общини Олега Левицького. До урочистого богослужіння долучилися міський голова Золтан Бабяк, вірники та гості храму. Уже навіть цей факт вказує про важливість, неординарність події! Прибула чимала кількість священників, зібралися миряни, аби гідно вшанувати цього знакового духівника рідного міста, підвищити статус недільної служби.
Отець Володимир Маргітич уже на заслуженому відпочику, але вірники про нього не забувають. Як і він за парафіян. Що й не дивно, адже Володимир Іванович є символом духу, стійкості та мужності, дивовижною та незламною людиною, яку радянський режим наприкінці 50-х засудив за буцімто наклепи на радянську владу до 13 років позбавлення волі.
Адреса заслання – один із концтаборів Мордовії. Маючи вищу освіту та добре володіючи іноземними мовами (французькою в т. ч.), які після середньої школи штудіював у Львівському держуніверситеті, він працював у Берегівському райвиконкомі та потроху молився (Богу служив підпільно). Це не подобалося партії та КДБ, ось і «склепали» справу про антирадянщину, кинувши молоду людину за грати. Думали, що за «колючим» дротом уродженця Неліпина колишнього Свалявського району (23.07.1931 р.), а згодом жителя берегівських Верхніх Реміт зламали. Але не на того напали, бо й тут, у неволі, майбутній священник не скорився тамтешнім порядкам, згуртовував довкола себе прогресивно налаштованих арештантів. Багато хто разом із ним навіть таємно молився, слухав розповіді про Біблію. У адміністрації табору за це суворо карали, але були й такі моральні особи, які навіть цьому сприяли.
Коли ж ювіляр довідався, що в одному з бараків продовжить відбувати 25-річне заслання Митрополит Йосип Сліпий (доти сидів у інших таборах неозорого Сибіру), то це його окрилило неабияк, бо знав про цю легендарну особистість, чув про неї не один раз. І таки з Патріархом зустрілися – на Великдень. Привітав останнього з релігійним святом, чому той безмежно порадів, подякував і між ними зав’язалася табірна дружба. У 1960 році Йосип Сліпий прямо між нарами зробив підпільне висвячення і В. Маргітич став священнослужителем. Ризами, як пригадує, слугували підбої рукавів старого пальта. Спогад про це висвячення, про Йосипа Сліпого він зі сльозами на очах згадав і на цій архієрейській службі.
Також слід сказати, що священик не вгавав та одночасно писав скарги (між іншим, від руки) до Москви, просячи тодішню столичну владу переглянути його судову справу, знаючи, що все у ній «шито білими нитками». І ось рішення ще раз перепровірили у Президії Верховної Ради СРСР, берегівчанина на початку 60-х звільнили, дали якісь гроші на дорогу та дозволили покинуту цю мордовську табірну установу й поїхати додому. Сприяла такій ухвалі хрущовська «відлига», дещо ліберальніше ставлення до в’язнів, ніж раніше, в епоху сталінізму. Реабілітували В. І. Маргітича аж у 1991 році, знявши всі обвинувачення. Але це вже була доба української незалежності, за яку він несамовито боровся на всіх етапах свого непростого життя.
На цьому його митарства не припинилися, він роками не міг знайти ніякої роботи. Що ж, режим старався! А він, цей людяний мудрий, виважений, чесний чоловік, заробляв на прожиття тим, що пастирською працею підпільно Богу служив і молився, прославляючи та несучи в людські маси слово Всевишнього. Потім вдалося влаштуватися вихователем у школу-інтернат. Тут згодом і вчителював. А коли УГКЦ вийшла з підпілля, отець Володимир без докору сумління та з чистою совістю, бо за віру та правду сповна пізнав принади «концтабірного життя», його, зрештою, за Бога міг і віддати, гордо став за олтар і почав без боязні співати, мирян у вірну дорогу наставляти.
Священником служив донедавна, коли естафету передав молодшому колезі о. Віктору Сабову, якого берегівська челядь, тобто парафіяни греко-католицького храму, полюбила так само, як колись отця Маргітича, якого за «колючкою» понад 60 літ тому сам Патріарх Йосип Сліпий «санував» – таких осіб було небагато. А на сьогодні липневий іменинник зостався на всьому світі один-єдиний із таким «мордовсько-героїчним» минулим.
Чудово, що під час ювілейної архієрейської літургії у цій величній, із дивовижною історією греко-католицькій церкві до мирян вийшов сам о. Володимир Маргітич. Бадьорий, жвавий, світлий, усміхнений, інтелігентний… Тобто такий, яким знаємо цю чудову людину десятиліттями. Через свою скромність, не дуже хотів таких велелюдних почестей і шанувань. Це сказав мені у телефонній розмові, коли вітав його й здоров’я бажав, а також останньому політичному арештанту «совєцького» режиму з-поміж краян-духівників зичив ще довго бути серед нас.
До речі, серед тих, хто долучився до цього іменного дійства, відомий прихожанам берегівський активіст Олег Левицький. Він 90-літнього священника В. І. Маргітича назвав одним із найпатріотичніших містян, світочем, який ще довго сяятиме людям вірою, правдою, совісністю, чесністю, скромністю та добром. «Його життя – це орієнтир не тільки для берегівчан, але й усіх краян, його нескореність вражає, додає азарту кожному, хто хоч трохи знає цю шановану духівницьку постать», – відзначив мер Золтан Бабяк.

Михайло ПАПІШ