Спадкування в Україні: що необхідно знати

Як це не прикро, однак рано чи пізно в житті кожного з нас виникають питання, пов’язані з прийняттям та оформленням спадщини. Оскільки від цього нікуди не подітись, кожен повинен знати головні правила спадкування, що стане в нагоді, коли будемо змушені займатись оформленням спадщини після смерті близької людини.
Основні правила спадкування в Україні визначені Цивільним кодексом України, а також іншими нормативно-правовими актами.
Отже, спадщина відкривається внаслідок смерті особи, що підтверджується свідоцтвом про смерть або через оголошення її померлою за судовим рішенням. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Це дуже важливо, оскільки саме з наступного дня за днем відкриття спадщини починається відлік строку для прийняття спадщини чи відмови від неї, що становить 6 місяців. Протягом цього часу спадкоємець повинен звернутися із заявою про прийняття спадщини (відмову про прийняття) до нотаріуса або до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування (в сільських населених пунктах) за місцем відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини без поважної причини, він вважається таким, що не прийняв її. Якщо з поважної, – має право звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Проте на практиці визначити додатковий строк для прийняття спадщини дуже складно. Тому краще спадкоємцю не зволікати, а своєчасно (протягом 6 місяців з дня смерті особи) прийняти спадщину.
Слід мати на увазі, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку для прийняття спадщини він не заявив про відмову від неї. Крім того, відмова про прийняття спадщини (в межах визначеного строку) може бути заявлена на користь іншої особи.
Прийняття спадщини або відмова від прийняття спадщини вчиняється щодо всього складу спадщини, тобто не може бути прийнято у спадщину, наприклад, будинок, а щодо зобов’язання спадкодавця з повернення кредиту бути заявлена відмова.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (у деяких випадках за місцем знаходження нерухомого майна або рухомого майна). Встановлення місця відкриття спадщини важливе тим, що від нього залежить, до нотаріуса якого округу необхідно звертатися із заявою про прийняття спадщини.
Місце відкриття спадщини підтверджується, як правило, довідкою про реєстрацію проживання спадкодавця, виданого виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільського голови (старости).
Закон розділяє спадкоємців на два види: за заповітом і за законом. Що це означає? Якщо спадкодавець залишив заповіт, передати після смерті свої права та обов’язки (всі або їх частину) визначеній особі, то така особа є «спадкоємцем за заповітом». Якщо спадкодавець не залишив заповіту або залишив його не на все майно, то спадкоємцями в такому випадку будуть його родичі або інші особи згідно встановленої законом черги. Тому такі спадкоємці й називаються «спадкоємці за законом».
Спадкування за законом здійснюється в наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги).
Перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той із подружжя, який його пережив, та батьки.
Друга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Третя: рідні дядько та тітка спадкодавця.
Четверта: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
П’ята: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно та утриманці спадкодавця.
Якщо особа, яка мала б право спадкувати за законом, помре до відкриття спадщини, окремі її родичі можуть успадкувати ту частку, на яку вказана особа мала б право, якщо б була живою (спадкування за правом представлення), а саме:
внуки, правнуки спадкодавця – частку їхньої матері, батька, баби, діда;
прабаба, прадід – частку їхніх дітей (баби, діда спадкодавця);
племінники спадкодавця – частку матері, батька (сестри, брата спадкодавця);
двоюрідні брати та сестри спадкодавця – частку матері, батька (тітки, дядька спадкодавця).
У разі залишення заповіту деякі особи все одно будуть мати право на частку у спадщині, а саме: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Вказані особи спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Враховуючи, що спадкові правовідносини є досить складними, у цій статті наведено лише необхідний мінімум, який було б бажано знати кожній особі. Крім того, варто звернутися до кваліфікованої особи для отримання правової допомоги. Такою особою може бути нотаріус, адвокат, юрист товариства, яке орендує землю спадкодавця, тощо.

Григорій Нагайко,
юрист землевпорядного відділу СТОВ «Агро-Лучки»