ОБРАНЕЦЬ ДОЛІ

4 серпня виповнюється 90 років відомому закарпатцеві Герману Розенталу. Доля легендарного керівника, почесного громадянина міста Виноградів, Почесного Президента ТОВ «Сандерс-Виноградів» Германа Зельмановича виявилася щедрою і на важкі випробування, і на заслужені винагороди. Керівник, до якого за благодійною підтримкою звертаються практично всі ветеранські, культурницькі, спортивні та інші організації, людина, яка запросто дає фору молодим підприємцям у вмінні вести власну справу, керувати колективом, людина, яку під час кожних виборів розшукували амбіційні політики, щоб скористатися його авторитетом, людина, яка забезпечує роботу й заробіток для багатьох сотень земляків, з чиєї подачі стали на ноги нові керівники й підприємці. За всі роки численні інвестори приймали рішення працювати в Україні, тільки проконсультувавшись з Германом Розенталом. Удостоєний звання «Кращий роботодавець України», нагороджений Почесною відзнакою Торгово-Промислової палати України «Золотий знак Меркурій». Указом Президента України йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України».
Герман Розентал народився 4 серпня 1931 року в селі Широкий Луг. Село мало на той час досить велику єврейську общину. Разом з Германом виростали сестри Белла та Марія, брати Яків і Міша. Батько був учителем і виховував дітей у суворій традиційній релігійності. Крім загальноосвітньої школи, Герман відвідував і єврейську школу, де вчили молитися та основні принципи співжиття. А ще сім’я займалася землеробством, як і всі односельці. Розентали мали землю, три корови… Перші 10 років запам’яталися тільки світлими моментами – навчання в школі, ігри з однолітками, розваги, спорт, мрії про красиве майбутнє…
На жаль, сонячне дитинство тривало недовго. Європа поступово опинялася під чоботом фашизму. Одні держави поспішали приєднатися до гітлерівської Німеччини, інші були розчленовані між тоталітарними супердержавами. Щодо ставлення до євреїв з боку Гітлера та його сателітів у родині Розенталів не мали ілюзій. І коли влада оголосила про відправку євреїв у гетто, глава родини Зельман Розентал прийняв виняткове рішення – йти в ліс і там переховуватися. Це була єдина сім’я в Широкому Лузі, а може й на всьому Закарпатті, яка виявила спротив і відмовилася виконати вимогу профашистської влади. Розентали переховувалися у карпатському лісі до глибокої осені, жили з принесених запасів, грибів і ягід, щось купляли від місцевих жителів. Але, врешті, мадярські жандарми розшукали і захопили всю сім’ю. Невдовзі їх доставили в Будапешт, а там розділили в різні табори. Окремо поселили матір, окремо – батька, окремо – братів і сестер. Життя в гетто було розраховане на те, щоб його поселенці з часом вимирали від голоду й хвороб. Але час від часу учасники підпільного спротиву переправляли маленького Германа в дитячий будинок, підгодовували. Інколи їх попереджали про облави і тоді хлопчину знову повертали в гетто, поки небезпека не мине. Так тривало до самого визволення Будапешта. Після воєнних поневірянь та переслідувань, фашистського полону вся сім’я Розенталів зуміла возз’єднатися – батьки, брати й сестри повернулися у Широкий Луг, а згодом оселилися у Виноградові. Післявоєнний Виноградів виявився більш привітним до Розенталів. Невеличке містечко було затишним, акуратним і обіцяло нові перспективи. Старший брат Михайло вивчився на шевця – ремонтував і шив взуття, Герман пішов працювати в ательє кравцем. Містяни відразу зауважили ввічливого майстра, уважного до замовників, який з усією відповідальністю ставився до справи.
Потім була служба в армії у залізничних військах, після чого повернувся у Виноградів, який став його містом ось уже 76-й рік. Таким, до речі, є й офіційний трудовий стаж Германа Розентала.
Невдовзі він одружиться з симпатичною дівчиною на ім’я Ліля, разом з якою облаштують свою оселю. Герман Розентал став керівником ательє, а пізніше директором комбінату побутового обслуговування. У 1963 р. він закінчив Московський технологічний технікум за спеціальністю «Швейне виробництво», технік-технолог швейного виробництва. У 1974 р. – факультет економіки торгівлі Львівського торгово-економічного інституту, економіст.
1962 року Герман Розентал розпочав проект, який з часом стане промисловою візитівкою Виноградова, про Виноградівський промкомбінат знатимуть далеко за межами Закарпаття й України. На запитання: «Як все починалося, хто призначив його директором майбутнього керамічного заводу?», Герман Розентал, посміхаючись, відповідає: «Доля призначила».
З роками завод перетворився на промкомбінат, який відігравав виняткову соціальну роль у місті. Адже тут було працевлаштовано понад 2 тисячі працівників – високі зарплати, їдальня, кімнати відпочинку, корпус медичного обслуговування – все для своїх працівників. Коли робітниці комбінату (швачки, розписниці…) йшли на роботу, вони нічим не відрізнялися від лікарів чи вчителів, державних службовців – одягнуті в сучасну одежу, з модними зачісками і оптимізмом в очах.
Сьогодні мало хто знає, що Герман Розентал відіграв вирішальну роль у прокладанні газопроводу до міста. У 70-ті роки, як відомо, всі рішення узгоджувалися за вечерею в ресторані. Це вимагало і дипломатичних здібностей, і здатності залишатися тверезим до вирішального моменту. Саме Германа Розентала запросив тодішній керівник району на складні перемовини з міністерськими чиновником, від якого залежало рішення про будівництво вітки газопроводу. А коли високопосадовець «дав добро», саме підприємство Германа Розентала збудувало вітку від магістралі в селі Широке до вулиці Мала Польова у Виноградові. Одна з історичних сторінок міста – знаменита футбольна команда «Керамік». З моменту її створення на базі Виноградівського промкомбінату футбольне життя у Виноградові стало набагато інтенсивнішим. Команда «Керамік» швидко вийшла у лідери обласного чемпіонату і навіть перемагала на всеукраїнському рівні.
Ще однією візитівкою Виноградова свого часу стала база відпочинку «Теплиця». Те, що вона й зараз, через багато років залишається важливим центром відпочинку й оздоровлення, свідчить про надзвичайну прозірливість Германа Розентала. На той час, у 1981-91 роках, це була територія із затишними будинками, корпусом для харчування, кав’ярнею, до оформлення якої були замовлені роботи видатного художника-авангардиста Павла Бедзіра.
Найважливіша для городян завжди була житлова проблема. Виноградівський промкомбінат послідовно займався будівництвом житла для своїх працівників. За сприяння підприємства у центрі Виноградова виросли два багатоквартирні будинки спроектовані за найновішими на той час критеріями. Ще один будинок для сімей комбінатівців був споруджений у північній частині міста. Герман Розентал прийняв рішення побудувати великий дитячий садок на 260 місць.

У 60 РОКІВ ЖИТТЯ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ

«Найвище уміння – почати спочатку
життя, розумiння, дорогу, себе»

Ліна Костенко

Для директора промкомбінату, депутата, одного з найуспішніших керівників Германа Розентала це стало зрозуміло майже відразу, коли почали руйнуватися економічні зв’язки, коли величезне підприємство потребувало нових інвестицій. Але обставини не були на боці Германа Розентала. Перепоною для нових рішень ставала відмираючи система і деякі керівники. Перед директором стояла дилема – попрощатися із промкомбінатом, власним дітищем, яке виплекав з найпершої закладеної цеглини, залишатися директором без можливості щось змінити на краще, піти на заслужений відпочинок. Але ж це Розентал! У 60 років, на початку похмурих 90-х, керівник починає життя з нової сторінки, з абсолютного нуля, знову з засміченої забур’яненої цілини і гаражних споруд на краю Виноградова він вирішує зробити для рідного міста ще один подарунок – започаткувати новий промисловий центр. Завдяки мужньому рішенню, особистому довір’ю з боку німецьких інвесторів (вони вірили тільки слову Розентала і категорично не довіряли тодішній пострадянській системі) на економічній карті Виноградова появилося спільне німецько-українське підприємство «Сандерс-Виноградів». 18 швачок було відправлено на спеціальне стажування в Угорщину, щоб повернувшись, фахово працювати на виноградівському підприємстві. Спочатку жінки працювали у переобладнаних приміщеннях, але за роки «Сандерс-Виноградів» розростався – будувалися нові виробничі споруди, адміністративний корпус, їдальня, готельний комплекс, магазин. За майже 30 років невелика фабрика перетворилася в одну з найчисельніших у Європі, які працюють у даному сегменті промисловості.
Інколи дивує, як Герман Розентал і його підлеглі добиваються перемоги тоді, коли інші підприємства через пандемію масово втрачають замовлення, скорочують потужності, відправляють людей у відпустки. Показовий приклад – високий попит у Європі на послуги «Сандерс-Виноградів». І він настільки зростає, що доводиться терміново шукати додаткові робочі руки. Є багато причин, але одна із них – атмосфера поваги у колективі, належна оцінка професійної праці швачок. «Дбаймо про своїх людей»,– не один раз повторює Герман Розентал.
У 2001 році Г. Розенталу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Виноградіва». Як сказано у супровідному листі, «Завдяки наполегливості, терпінню і вмінню правильно організувати роботу Герман Зельманович вивів підприємство в місцеві лідери. Він – засновник змагань з міні-футболу на кубок почесного громадянина Виноградова Германа Розенталя. Звання почесного городянина присвоюється людям, котрі зробили значний внесок у економічний та соціально-культурний розвиток міста. Але найголовніше, що Герман Розентал подарував місту – орієнтир, упевненість, що за будь-яких умов можна й треба досягати поставленої мети. І цьому не є перепоною ні роки, ні війна, ні пандемія. Герман Розентал не любить руїн. Адже вони нагадують про світ далекої війни, розрухи і абсурду. Тому кожного разу він будує нову споруду, красиву, як мир, кожного разу він починає справу, яка має сенс, має майбутнє для нього самого і для виноградівців.

Василь Горват