МЕЛОДІЇ КЕЛЬТСЬКОЇ АРФИ ЗВУЧАТЬ ПОСЕРЕД РУЇН ЗАМКУ КАНКІВ

Їх фортифікаційні споруди, розкопані археологами, можна побачити неподалік Чорної Гори в напрямку на Хуст. На місці стоянки ростуть звичні для кельтів листяні дерева – бук, дуб, граб… Без сумніву, у цій місцевості у кельтів було не лише житло, але обов’язкове святилище таємничих друїдів, чия потужна енергетика не могла безслідно розвіятися із притисянських пагорбів. А як же інакше пояснити, що саме уродженка цих країв вирішила будь що опанувати гру на кельтській арфі – рідкісному інструменті, який обирають для гри одиниці. Принаймні в Україні таких музикантів всього кілька. Серед них музикантка і поетеса Здена Бобош, чий талант отримав визнання і в Україні, і за кордоном. Звуки її арфи лунали серед руїн замку Канків, в залах урочистих обрядів, на фестивалях. Тож про унікальний інструмент, про поезію, про музичне життя і просто життя розмовляємо з виноградівкою Зденою Бобош.

МУЗИКА – ЦЕ РОЗКІШ БУТИ СОБОЮ

– Пані Здено, чому Ви обрали музику як сенс життя і як професію?
– Музика не є моїм єдиним сенсом життя, звісно. Насправді, кожен сенс складається з багатьох нерівномірно однакових складових, і музика є великою частиною його. Великою, але не єдиною. Чому обрала саме її як професію? Я просто не уявляла інакше. Є речі, які завжди знаєш, у яких ти впевнена ще до аналізу і усвідомлення. Хтось називає це інтуїцією (та і я часто). І, звичайно, мистецтво, особливо музика і література, є моєю найбільшою любов’ю, після близьких людей. Але якщо література оперує словами, то музика – це саме те, що лишається після слів. Або ж взагалі їх замінює. Коли ти виходиш на сцену – це твоя найщиріша проекція внутрішніх переживань, без страху бути неправильно зрозумілою. Така собі розкіш бути собою без наслідків.
– Кельтська арфа. Чим вона виділяється серед інших інструментів? Чому вона називається саме «кельтська арфа»? Наскільки я знаю в Україні таких інструментів одиниці?
– Якщо, не думаючи, уявити найпрекрасніший музичний інструмент на світі, то, вибачте за пафос, – це точно буде арфа. Один із найбільш архаїчних, чуттєвих і досконалих. Такий, до якого завжди відчуваєш ніжний трепет. Я завжди підходжу до нього з піднесенням і на сто відсотків впевнена, що його вібрації цілющі. Існує декілька основних видів даного інструменту. Кельтська арфа виділяється по-перше тим, що зміна звуковисотності відбувається не за рахунок педалей, як у класичній арфі, а за рахунок підняття і опускання леверсів – спеціальних важелів, які міняють звучання. За розміром ці арфи також відрізняються: вони менші і легші, ніж класична оркестрова. Їх різновид з’явився приблизно у VІІІ столітті у кельтському поселенні Британських островів, хоча виглядав зовсім інакше. Ну і сама назва закріпилася також завдяки тому, що вона є символом кельтської (ірландської) культури, але була поширена і в інших народах. В Україні, думаю, таких інструментів лише кілька. У нас кельтська арфа чомусь не популярний інструмент.
– Ваша арфа була учасником історичних та музичних фестивалів, різних цікавих акцій. Як вона потрапила до Вас?
– Одного разу я твердо вирішила самотужки навчитися грати на невідомому струнносмичковому інструменті, який випадково побачила на Ютубі. Це викликало багато клопотів – проблем з вибором, самою покупкою і транспортуванням до мене додому з-за кордону. Не говорячи уже про самостійний метод освоєння гри через відсутність викладачів. Само собою, було довго і непросто. Щодо культурних подій, на яких вдалося показати цей інструмент – це насамперед середньовічні фестивалі і реконструкції. Хоча кельтська арфа була задіяна в ансамблях різного складу і презентована на концертах не тільки середньовічної музики. Із останніх найбільш пам’ятних подій – концерт-лекція в Чинадіївському замку Сент-Міклош у рамках середньовічного фестивалю «Срібний татош».
– Останнім часом Ви все більше подаєте в facebook розповіді про успіхи своїх учнів, про перемоги на конкурсах, в тому числі й Вашої дочки Злати. Мабуть, ці перемоги Вас більше радують, ніж власні?
– Однозначно. Це щира радість і щирі переживання. І, звісно, я ділюся деякими результатами назагал. А чому б і ні? Вони це заслуговували і мені є чим пишатися. Щодо моєї дочки Злати, то вона була двічі дипломанткою у Всеукраїнському конкурсі, багато разів переможницею місцевих конкурсів та лауреаткою обласних, а також лауреаткою міжнародних (Гран-прі, перше і друге місця в різних категоріях).
Коли ти кожен день робиш щось для справи, яку любиш – воно обов’язково приносить результат. Тому ми з учнями маємо здобутки на обласних, всеукраїнських (м. Київ) і міжнародних (Угорщина, Туреччина) конкурсах. Найголовнішими подіями останніх двох років стали наші перемоги на міжнародному конкурсі фортепіанних ансамблів. А за останній ми з учнями взагалі привезли цілий букет: Гран-прі, перше, друге і третє місця. При чому участь приймали і викладачі нашої школи у спеціальній категорії: я виступала разом з напарницею Мар’яною Світельські, і ми також отримали перше місце і схвальні відгуки суддів.

«СКЛО В ТОМАТІ» Й ПЛАНИ БУТИ ЩАСЛИВОЮ

– Багато часу Ви віддаєте літературі – власним віршам і прозі, рецензіям на книги різних авторів. Чи багато Ваших текстів залишається невиданими?
– Так, багато текстів залишається невиданими, але я не маю амбіцій щодо того, щоб публікувати абсолютно все. Останній рік зосередила свою увагу більше на читанні та рецензуванні художніх творів, в основному фантастики. Чи багато часу віддаю? Коли як виходить, залежить від завантаженості в інших сферах. Але на вихідних це мій основний відпочинок.
– Ви прийшли в літературу з поезіями, які абсолютно передавали чудесний стан безгравітації. Чи щось змінилося у поетичному світогляді?
– Найбільш вдалою своєю поетичною роботою вважаю ще невидану збірку «Скло в томаті», написану у темних химерних тонах, з вкрапленнями чорного гумору і сюрреалізму. Тому, однозначно, епоха «без гравітації» скінчилася давно, бо їй на зміну прийшла епоха похмурої естетики, але яка буде наступною – поки що не знаю.
– Ви багато читаєте. Це помітно з численних відгуків та рецензій, які публікуєте в соцмережах. Якщо б Вас спитали про три зарубіжні і три українські книги другого десятиліття третього тисячоліття – хто б прийшов на думку у першу чергу?
– Давайте, я назву не три. Із зарубіжних це – «Крига» поляка Яцека Дукая, трилогія китайського письменника Лю Цисіня «Пам’ять про минуле землі», збірка фантастичних оповідань американця китайського походження Кена Лю «Паперовий звіринець», «Терор» американського фантаста Дена Сіммонса, роман і оповідання «Голокост F» поляка Цезарія Збєшховського, «Сліпобачення» і «Ехопраксія» канадця Пітера Воттса, «Будинок, в якому…» вірменки Маріам Петросян, та неймовірний французький сюрреалізм Бориса Віана – «Шумовиння днів» і «Серцедер». Насправді називати можу ще багато, але це най-най для мене з виданих перекладів за останні роки. З українськими авторами не можу похвалитися такою читацькою дружбою. Але можу похвалитися дружбою з Калуською поетесою і письменницею Іриною Червінською та її виданим романом «Світи і лабіринти», і невиданим фантастичним «Шулак». І взагалі раджу звертати увагу не тільки на популярних письменників України, але і на менш відомих.
– Плани на близьке майбутнє. Які музичні проекти передбачаються?
– Говорити про плани – дуже невдячна справа. Насправді ніколи не знаєш точно, що тебе очікує, а якщо знаєш, до чого прагнеш – про це не варто говорити усім. Якщо ваше питання стосується моєї професії – то це подальший музичний розвиток моїх учнів та участь в конкурсах різних рівнів. Але найважливішим моїм планом на майбутнє є – вибачте за банальність – бути щасливою та приносити радість людям, яких я люблю.

P.S.
Здена Бобош народилася на Виноградівщині. Закінчила Донецьку академію мистецтв ім. С. Прокоф’єва (викладач по фортепіано в музичній школі – Іванюк Н. С., в училищі і академії – Теличко Т. Ю.). Авторка книги «Без гравітації» та збірки поезій у співавторстві зі Світланою Кедик і Валентиною Костьо «Трикутник». Як музикант, здобула перше місце на Міжнародному конкурсі фортепіанних ансамблів «Zenevarázslat» в м. Копошвар (Угорщина). Лауреат літературного конкурсу ім. І. Зріні та І. Текелі на Міжнародному фестивалі середньовічної культури «Срібний Татош» (Чинадієво); рукопис збірки «Бог еМ і я» увійшов у десятку кращих на конкурсі від видавництва «Смолоскип» (Київ); потрапила у десятку кращих авторів на Всеукраїнському конкурсі авангардної поезії ім. М. Біденка.

Запитував Василь Горват