Мелодії для дітей, написані серцем

Виноградівець Адальберт Січ у свої 73 роки більшу частину свідомого життя присвятив дітям, навчаючи їх грі на баяні та акордеоні у КПНЗ «Виноградівська мистецька школа ім. Б. Бартока». З власного досвіду знає: для того, щоб хлопці та дівчата добре вчилися, їх треба вміти зацікавити, привити любов до музики та інструменту зокрема.
Баян споконвічно вважається народним інструментом, він володіє безмежними можливостями для гри різножанрових музичних творів. Правильно грати на ньому – справа не з легких. Тож, на схилі літ, викладач взявся до написання музичних композицій для баяну, які пише для дітей, обравши попередньо слова – гарний вірш чи п’єсу.
Нещодавно Адальберт Адальбертович поділився з друзями у фейсбуці приємною новиною – світ побачив його репертуарний збірник для учнів мистецьких шкіл «П’єси для баяна», виданий накладом 100 примірників у поліграфцентрі «Ліра» (Ужгород). Вступне слово написав відомий земляк – уродженець Виноградова, викладач музичного фахового коледжу ім. Д. Є. Задора, заслужений артист України, старший викладач, лауреат обласної премії ім. Дезидерія Задора Михайло Вігула. «Дана збірка є авторською і містить понад 40 творів для баяна-акордеона різної складності. Особливої уваги заслуговує той факт, що збірка містить авторську музику, в якій композитор висловлює свої відчуття та настрої, а також естетичні музичні смаки. Слід зазначити, що майже всі твори збірки «П’єси для баяна» були випробувані учнями класу Адальберта Адальбертовича. Збірка А. А. Січа безумовно заслуговує на увагу і принесе користь у роботі з учнями дитячих мистецьких шкіл», – пише Михайло Олександрович.
Розділена збірка на три підрозділи – п’єси для учнів молодших, середніх та старших класів. Автор зізнається, що «П’єси для баяна» – друга його збірка. Перша – «Пісні для дітей», яка через певні обставини побачить світ найближчим часом. Віддрукована вона приватним підприємцем Іваном Буркало накладом усього 50 примірників. До неї ввійшли 32 дитячі пісеньки.
Тиражі обох збірок невеликі, адже все впирається гроші. Їх виходу автор завдячує спонсорам. А от комп’ютерний набір і верстку здійснив сам.
– У музичну школу мене дали в дитинстві за бажанням батьків. Згодом це навчання переросло у сенс мого життя. Після закінчення школи мистецтв здобув освіту у Хустському культосвітньому училищі по класу диригування. На сцені я з 1968 року. Почав працювати по сільських будинках культури, багато працював з ансамблями у Виноградові. Тому з власного досвіду знаю, що в музикантів завжди проблема з репертуаром. А в юних музикантів (тобто – учнів) тим паче. Адже дитина не буде грати та співати пісеньку чи п’єсу, яка їй не подобається. Тож до написання мелодій мене спонукали учні. Бо кожна музична композиція підібрана для конкретного учня, – розповідає Адальбер Адальбертович. – Коли ввійшли в моду патріотичні пісні, я знайшов дуже красивий віршик «Моє Закарпаття», до нього вперше на папір лягли ноти. Згодом натрапив на віршик «Я в Карпатах зріс казкових», так з’явилася ще одна мелодія для хлопчика. Згодом мав дуже талановиту ученицю Наталію Кияк, яка дуже гарно співала. Для неї написав пісню на віршик «Канікули». Зараз маю з Боржавського співочу Ніколетту Копча, тож більшість пісень написав для неї. Оскільки шкільна програма вимагає вивчення і п’єс, почав писати і їх.
Аби всі ці пісні і надали служили учням та викладачам, вирішив укласти їх в збірки. А скільки ще написаних у шухляді – і не рахую.
Автор зізнається, що писати музику для інших набагато складніше, ніж для себе. У 67 років він вперше сів за комп’ютер і навчився не тільки друкувати слова, а й ноти. Погодьтеся – гідний приклад для наслідування для багатьох, хто після 60 сам закликає до себе в гості старість. Адальберта Січа ж йти в ногу з часом спонукають діти. Бо творити для талановитої юні наразі сенс його життя.

Наталія Кобаль