Цей голосний звук телефонного дзвінка чимось відрізнявся від інших, ніби завчасно попереджаючи якусь важливу інформацію. Так і сталося: телефонував наш земляк Василь Стрижак, який разом із іншими виноградівськими військовослужбовцями довгі місяці перебував на передовій, а зараз разом із солдатами 128-ої гірсько-піхотної бригади знаходиться на полігоні в Яворові. Я відчував: якщо Василь дзвонить, значить, щось сталося, потрібна наша порада або допомога. Медик розповідав про військові будні, зауважив, що хлопці на щоденному холоді і під дощем стали масово хворіти на вірусні захворювання, ангіну, грип, інші болячки. «Нам терміново потрібні медикаменти, насамперед обезболюючі і протизастудні та антибіотики».
Була пізня година, офіс закритий, чергових немає. Але солдати в негоду чекати не можуть, і я миттєво зв’язався із волонтеркою Ольгою Шерегі, пояснив ситуацію. Без вагань жінка прийшла і відкрила офіс, почала збирати в ящики все, що ми могли відправити хлопцям. А поки вона складала коробку за коробкою, я став думати, хто б із наших волонтерів чи меценатів міг одразу, вже цієї ночі відвезти вантаж, бо ж хлопці його так чекають. Зателефонував до директора товариства «Західний рітейл» Юрія Морозовича, розповів про проблему. «Збирайте, скоро буду» – коротко відповів наш меценат. Він навіть не заікнувся про те, що їхати доведеться одразу, що дорога неблизька – майже шістсот кілометрів у один бік. І поки ми складали каністри для води, натуральні соки, квашену капусту в банках, каші швидкого приготування, бинти еластичні і стерильні, зігрівачі для рук американського виробництва, сигарети, каву, мило, креми для рук, теплі в’язані шкарпетки від міських теліжанок (днями пару занесла Олена Кобаль), а головне – препарати, які просив медик, Юрій під’їхав власним транспортом. Відкрив двері – а там вже і його «доля» для солдатів: два міхи цибулі, ящики яблук, петрушка, свіжа редиска, зелена цибуля тощо. Коли ми все завантажили в машину, то окремо в коробку склали дитячі обереги і листи, які нам передала з управління освіти Віра Столець – вона є постійною потужною ланкою між учнями, волонтерським Рухом і військовослужбовцями 128-ої бригади. Зі слів солдатів і їх командирів ми знаємо, як ці дитячі рядки додають їм сил і наснаги, вселяють віру в перемогу. Ми не знаємо, хто конкретно буде читати ці рядки, написані шестикласницею Ангеліною Данко, але впевнені, що вони зігріють душу адресата. «Я раніше ніколи не задумувалася над словами «український солдат», вони сприймалися як щось звичне, буденне, як і слово «війна», а тепер ці слова тривогою заповнили мою душу, якимось неспокоєм і сум’яттям. Спасибі, що захищаєте нашу Україну, вона в нас єдина. Я вірю у вашу перемогу». А восьмикласниця Іванна Цибеленко свої почуття висловила у віршованих рядках:
Повертайся, будь ласка, живим.
Я прошу не багато й немало,
кожен вечір молюсь всім святим,
щоб нещастя тебе не спіткало.
Ясним ранком та днем дощовим
я шепочу у синєє небо: повертайся, будь ласка, живим,
Батьківщина чекає на тебе!
А ось уривок із ще одного учнівського листа. «Мені важко підібрати потрібні слова, щоб передати свої почуття до складної ситуації в Україні. Я звичайна учениця 9 класу Оноцької школи, пишу цього листа, щоб висловити глибоку повагу до захисників держави. Ми поважаємо ваш вчинок. Втекти від війни може кожен, а от піти захищати Батьківщину здатні не всі. Торік в зоні АТО помер мій односельчанин Станіслав Кіш, зовсім юний хлопець, який в пам’яті людей назавжди залишиться молодим… У кожного мого ровесника є мрія. Та я мрію не про красиву сукню чи кофтину, а про мир на рідній землі, щоб більше жодна мати не сивіла передчасно на свіжій могилі єдиного сина…».
Ну скажіть, хто може бути байдужим до таких зворушливих рядків? Спасибі дітям, їх батькам і вчителям, спасибі керівникам шкіл (днями директори та працівники центральної бухгалтерії управління освіти) передали волонтерам свій одноденний заробіток у сумі 5100 гривень). Хочу нагадати, що в нас триває друга черга акції «Добро жменями» і школярі продовжують приносити пластикові кришечки, за кошти від яких пораненим бійцям виготовлятимуть протези рук і ніг. Останніми їх принесли учні міської ЗОШ №1 – понад 4000 штук. До речі, за словами Віри Степанівни, всі школи району включилися в нову акцію – «Новорічний подарунок захиснику України».
Вірю, вона принесе чимало радісних миттєвостей нашим землякам. А поки що звертаюся до всіх читачів районної газети: прочитайте нашу інформацію і передайте її сусідам і знайомим. Солдатам терміново потрібна наша допомога. Вони почали хворіти на сезонні застуди, грип, ангіну тощо. Що ми можемо зробити? Можемо зібрати все корисне і ефективне при лікуванні застуди: калину, малину, мед, хрін, часник, лимони і занести все це у наш офіс, а ми якомога скоріше відправимо все солдатам.
Я вірю, що ми це зробимо, бо ж не раз переконувався у щирості і активності людей, коли цього вимагає нагальна ситуація.
Михайло РОМАН,
координатор Руху підтримки закарпатських військових – Виноградів.
* * *
Фото-звіт. Вантаж доставив Юрій МОРОЗОВИЧ, отримав Василь СТРИЖАК.
