Благочинному Михаїлу Бідзілі – 70!

Під Покровом Богородиці служить Богу і людям

З благочинним Виноградівського округу, настоятелем Свято-Троїцького кафедрального собору, протоієреєм Михаїлом Бідзілею особисто знайома давно. Звела нас професійна діяльність – моя журналістська і його священницька… Та тільки роки показують нам, хто ким є у нашому житті. Так, отця Михаїла сміливо можу назвати вірним другом, котрий завжди підтримає у скрутну хвилину, мудрим наставником, у якого завжди знайдеться слушна порада, притча чи історія з життя святих до обставин, що склалися. Він хотів стати лікарем, та доля розпорядилася інакше – замість медичного університету вступив до Ленінградської (нині – Петербурзької) духовної семінарії, аби зцілювати не тіло, а зранені людські душі…
Народився 14 жовтня у селі Сасово під Покровом Пресвятої Богородиці. Він змалку любив Бога у його Святій Трійці (Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий) і царицю Неба та Землі – Діву Марію, котра від народження супроводжує його ось уже сім десятиліть. Закінчивши сільську школу, служив у армії. 1975 р. вступив до духовної семінарії, по закінченні якої повернувся у рідне Закарпаття. 1978-го року був рукоположений у сан ієрея. Служив священиком у селах Залом Хустського району та Новобарово, що на Тячівщині. До Виноградова повернувся 1991 року. Спочатку служив у храмі Успіння Пресвятої Богородиці, та Бог обрав для священника інший шлях, довіривши будівництво найвеличнішого кафедрального собору у центрі Виноградова. Зараз ця велична культова споруда кольору неба виблискує сріблястими куполами і є візитівкою нашого міста. Тут щодня здійснюються богослужіння і двері завжди відкриті для людей. Проте шлях був тернистим і непростим… Та до Бога ніколи дорога не є легкою.
23 листопада 1991 р. було виділено земельну ділянку під будівництво собору, а наступного року – розроблено проект та освячений фундамент. Богослужіння у новобудові розпочали 30 березня 1997 року у 3-тю неділю Великого поста – Хрестопоклонну. Дзвони, вилиті у Нововолинську, освятили 1998 р. Проте будівельні та оздоблювальні роботи собору ведуться і по сьогодні.
Ми неспроста згадали про історію будівництва кафедрального собору, адже його зведення – теж заслуга о. Михаїла Бідзілі, котрий, до всього, є благочинним з 2007 року. Він не пропускає жодне богослужіння, якщо не в рясі священника, то у підряснику в крилосі читальником, бо стверджує, що бути на службі Божій для нього все одно, що дихати. Адже молитва – їжа для душі. Разом із благочинним служать у соборі і його сини – о. Михаїл та о. Павло. До речі, з чотирьох синів о. М. Бідзілі троє теж обрали сан священника. Старший о. Висилій зараз служить в Америці. Достойними нащадками підростають і 11 його онуків…

Духовний наставник і порадник

Настоятель храму, а тим паче благочинний, – особа публічна. Він завжди і всюди перебуває під пильним прицілом поглядів священства та прихожан. До нього приходять за порадою та благословенням… Аби детальніше розкрити образ священика-ювіляра, ми поспілкувалися з людьми, котрі добре його знають.
Анна Бідзіля, прихожанка:
– Ми з отцем Михаїлом з одного села. Кожної неділі і на свята я бачила, як він, ще зовсім дитиною, широким кроком із книжкою в руках прямував до церкві. У нашому селі була тільки восьмирічка, тож у старші класи він ходив у Чорнотисово. Навчався з моєю сестрою. Ходили в школу пішком, а він завжди допомагав дівчатам сумки нести. Вперше побачила священника як молитовника, коли спочила моя бабка Варвара – він був на псалтирі і комашні. Тоді він ще був молодим хлопцем, котрий згодом став священником. Саме тоді я взяла собі за спадок бабчин «Молитвослов» 1929 року видання і почала освоювати ази церковнослов’янської писемності. Так я відчула пульс землі і глас неба. Знову наші шляхи перетнулися, коли о. Михаїл уже прийшов служити у Виноградів. Я працювала секретарем компартії (до того, вчитель історії за фахом, протягом 26 років навчала діток у школі, курувала істориків як інспектор відділу освіти, – Авт.). Пригадую один випадок, коли на 9 травня о. Михаїл прийшов на площу Миру до пам’ятника загиблим під час Другої світової війни з корзиною квітів, віддати шану героям, котрі боролися за мир на рідній землі.
Я прийшла до церкви вже в часи Соборної України десь 1994 року. Життя інколи підносить нам такі сюрпризи, що людина вимушена шукати вихід. Я знайшла його у храмі. Дякуючи настоятелю, котрий своїм прозорливим оком відчуває, що треба людині допомогти, через Боже слово пізнала благодать. У служінні Богу я знайшла сили духовні. Зараз з Божою поміччю, виконую всі церковні треби на службі, псалтирі, під час вінчання, хрестин та освяченні дому чи на похоронах. І хоч мені вже 73, все ще вчуся від о. Михаїла. До настоятеля за духовною порадою приходять люди різних конфесій та різного віку, навіть молодь. Мені одна знайома каже: «Коли я можу знайти в церкві священника Бідзілю-старшого? Бо мені казали, що якщо він помолиться, його молитву Бог почує».
Неспроста другим храмовим празником є величання ікони Пресвятої Богородиці «Призри на смирення». Бо тільки сам о. Михаїл знає, які треба було бурі подолати на життєвому шляху. Не гординею піднімав голову, а з смиренням схиляв її перед Всецарицею, під покровом якої народився, і вона ніколи не залишала його своєї милості. Надійною опорою та підтримкою для священника була і покійна матушка Лідія, яку всі прихожани любили та поважали за мудрість, людяність та працелюбність.
Володимир Прийма, прихожанин:
– До Виноградова я приїхав із Сваляви понад 40 років тому. Певно, з тих пір знаю о. Михаїла. Особливо мені сподобалося, коли в одній конфліктній ситуації вирішив відступити, а не загострювати проблему. Я теж волію так поступати. Він зумів повести за собою людей і згуртувати їх над спільною справою будівництва храму. Та завдяки трудам о. Михаїла і з Божою поміччю храм вдалося збудувати. Період був важкий, але відчувалася рука Божа. Виділили земельну ділянку у центрі міста на місці меблевого магазину. Цеглу нам дали з колишнього стадіону. Самим довелося розбирати і чистити, вантажити і розвантажувати. Цемент та інші будівельні матеріали купували. До богоугодної будівельної справи долучилося більше жінок, ніж чоловіків. А доки тривало будівництво, молилися в палатці, яку нам дали з військової частини. Важче було взимку. У новозбудований храм перейшли, коли ще не було куполів, проте стояли на сухому, а не на дерев’яних дощечках, не завівало і не крапало на голову… Гроші на покрівлю наш настоятель привіз із Почаєва, як тепер прийнято казати: «Впали з неба». Бог допомагав.
Отець Михаїл людина-молитовник, багато робить для Бога і людей, небагатослівний, скромний. Якби за все його життя додати оті всі години, вистояні перед Всевишнім у молитві, – вийшла б вражаюча цифра. Адже молитися важко, бо треба не тільки стояти, шептати молитви чи читати з молитовника слова, а пропускати через душу, щоб Бог почув.
Христина Алпатова, прихожанка:
– У мене чоловік був військовий, родом з Росії, тому ми з ним багато їздили по гарнізонах. Я працювала перекладачем, оскільки знаю угорську, російську, чеську, румунську, словацьку та польську мови. Коли він помер у 53-річному віці, я повернулася у рідний Виноградів, де вся моя рідня. Якраз тоді почали будувати церкву. Ми їздили за пиломатеріалом (деревиною), цеглу складали… Коли у неділю ми стояли на камінні на колінах – то була велика молитва. І я завжди благала Всевишнього дожити до того періоду, коли ми будемо молитися у соборі. Молилася у церкві під час служби, на хрещенні, вінчанні, ходили із священником на псалтирі, домосятіє, похорони… Ми Паску завжди святили на зорі в церкві, потім йшли у військову частину на освячення, а звідти – у будинок пристарілих. Як правильно і які молитви за котрими читати, нас терпеливо вчив священник.
Зараз мені вже 86 років і до церкви рідко йду. Та під час домашньої молитви завжди прошу здоров’я о. Михаїлу, який людей наставляє на правильний шлях служіння Богу, дбає про утвердження та зміцнення православної віри. Велике щастя для кожного християнина мати такого духовного наставника.
Протоієрей Андрій Яцкович, настоятель Петро-Павлівського храму с. Пушкіно:
– Я сам уже 30 років є священником і відтоді знаю о. Михаїла. Завжди дивувався його вчинкам. Людина спокійна, духовна, завжди належним чином відноситься до Богослужіння. Він для нас, молодих священників, взірець віри, життя, як правильно тримати себе у рамках служінню Богу, любові до ближнього. Не зважаючи на хворобу, долаючи біль, достойно служить Богу і людям.
Благочинний – це настоятель, до котрого священники звертаються з різними питаннями, які виникають під час служіння, нерідко потребуємо поради і духовної настанови. Отець Михаїл завжди на зв’язку, він вислухає, порадить, підкаже. Буває і строгий, вимогливий до себе і до інших, але справедливий та відповідальний. Адже є закони Божі, які священник має виконувати і вчити цьому власним прикладом своїх прихожан. За порадою приходять до нього і люди з навколишніх сіл. Оскільки в соборі службу Божу служать щодня, тут завжди можна подати на сорокоуста чи на службу, чи парастас у визначений день. Його поважають у всіх селах нашого благочиння, у багатьох монастирях не тільки нашого краю, а й за межами – у Почаєві, Золотоноші, Одесі… – всюди його впізнають.

Бажаємо, щоби Бог його укріпляв, дарував сили, наснаги, допомагав у щоденному молитовному його стоянні в Божому храмі. Щоб Ангел-Хоронитель Архистратиг Михаїл був путеводящою зіркою, яка вестиме його до Бога, до спасіння, а Божа Мати покривала своїм небесним покровом.
Архімандрит Серафим Вереш, ігумен Свято-Георгіївського чоловічого монастиря с. Заболотне Хустського району:
– Отця Михаїла знаю змалку. Мої батьки і вся родина з Лемаковиці, де о. Михаїл був парафіяльним священником. Вперше побачив його на похоронах свого дідика по батьковій лінії. У юності, неодноразово, будучи у Виноградові (Проживали ми у Широкому), бачив подвиг о. Михаїла як будівельника, завжди приклонявся перед ним. Храм будується, а священник знаходить сили і будувати, і звершувати богослужіння. Зараз, коли я сам священник і будівельник, можу з власного досвіду сказати, скільки сили все це відбирає. Труд о. Михаїла був недаремний, бо як благоліпно і прекрасно, коли є храм, двері якого завжди відкриті і в ньому вранці та ввечері завжди теплиться свічечка істинної віри, тече тихенька річечка молитви. Як добре, коли є можливість серед життєвих негараздів, проблем, які потребують вирішення, зайти у храм, аби попросити помочі Всевишнього та заступництва Цариці Небесної. Мої родичі, що живуть у Виноградові, з великою повагою та любов’ю відносяться до о. Михаїла. Завдяки його проповідям та місіонерським трудам і серед них укріпилася любов до храму Божого та святого богослужіння. Знаючи настрої виноградівського духовенства, можу сказати, що о. Михаїл користується великим авторитетом не лише у своїй парафії, але й по всьому району.
Вікторія Преображенська, прихожанка:
– Свято-Троїцький кафедральний собор у нашому місті відвідую понад 10 років. З першої літургії і до тепер люблю слухати проповіді настоятеля, благочинного Виноградівського округу протоієрея Михаїла Бідзілі, який вчить духовних істин не лише з Євангелія, але й приводить приклад із сучасного життя. Для багатьох батюшка є надією, порадником, помічником у різних життєвих обставинах.
Я щиро вдячна о. Михаїлу, що він завжди відкритий для розмови та допомоги. Захоплююся його мудрістю, правдою, яку промовляє вголос, силою духу, відкритою душею.
З нагоди ювілейного дня народження від усієї душі бажаю о. Михаїлу людського тепла, доброго здоров’я. Нехай на серці буде радість і блаженний світ на многая і благая літа.

Наталія КОБАЛЬ