Коли я нещодавно познайомився з мешканцем Черни Віктором Матьовкою, то вирішив, що обов’язково напишу про цю людину. Адже чоловік, котрий зовсім молодим героїчно пройшов всі жахи війни в Афганістані, нині є ще й багатодітним батьком.
«Я навіть гадки не мав, що повернувшись з війни до мирного життя, через деякий час боротимуся за добробут своєї родини. Адже бути батьком вісьмох дітей не так вже й просто. Потрібно дуже багато працювати, щоб поставити їх на ноги», – розповідає колишній афганець.
Вже 30 років спливає, як закінчилася афганська війна – найдовша і найтрагічніша з воєн другої половини ХХ століття, яка тривала довгих 10 років. За офіційними даними, участь у бойових діях на території Афганістану взяли понад 160 тисяч українців, з них близько двох з половиною тисяч загинули та зникли безвісти, 8000 отримали поранення, а 4687 повернулися додому інвалідами. Та найгірше те, що ця війна назавжди зламала життя багатьом молодим людям, яким так і не вдалося адаптуватися в мирний час. А ті, хто знайшов у собі сили продовжити його у звичному руслі, певен, досі докладають великих зусиль, аби втамувати нестерпний біль спогадів про її жахіття.
В Афгані Віктор Матьовка був у самому вирі війни. Він служив у 22-ій бригаді контррозвідки, яка базувалась у Кандагарі. «Наше завдання було дуже складним, адже нас кидали у найнебезпечніші місця на передовій, щоб ми могли інформувати командування про наміри і пересування «душманів». Пригадую один бій – це було справжнє пекло. Нас всього шестеро, і ми в тилу ворога. Але щось пішло не так і «духи» нас помітили. Довелося прийняти бій, хоч цього не дозволялося. Сили були нерівними, адже «духів» було в десятки разів більше. Та, дякувати Богу, ми втримали висоту, до якої крізь наш вогневий рубіж противнику важко було дістатися. На жаль, двоє товаришів тоді загинули, а всі решта були поранені. Якби нас своєчасно не врятували вертушки, які прийшли на поміч, ми всі там би полягли. За участь у цій операції нас представили до нагороди і дали 10-денну відпустку, але додому я так і не поїхав. Війна – це дуже страшно, особливо, коли поряд гинуть твої бойові друзі. Але ти солдат, який давав клятву, і беззаперечно повинен виконувати накази командирів», – розповів афганець.
Сьогодні Віктору Івановичу доводиться мирно «воювати» вже вдома, де зростають його восьмеро дітей. Адже чотирьом донькам і чотирьом синам потрібно дати їжу, тепло, придбати одяг і взуття – все це на їхніх з дружиною плечах. Та чоловік ніколи не падає у відчай, бо діти – це найдорожче, що є на землі. Адже у великій дружній родині і жити веселіше та цікавіше. Головне, на його думку, щоби не було війни, тоді й тимчасові труднощі здадуться дрібницями.
Нині Віктор Матьовка не уявляє життя без своїх дітей, їхнього сміху і пустощів. Він переконаний, що не одна людина, по-доброму, заздрить їхній дружній родині. Адже вони живуть дружно, завжди підтримуючи один для одного. «Навіть, якщо, не дай, Боже, якесь лихо, зберемося всі до купи і разом допоможемо. Так мене виховували свого часу батьки, а ще мій головний учитель – війна в Афгані. Тож живімо всі дружно, прислухаймося один до одного і буде в нас усе добре», – підсумував герой-афганець.
Іван КОЗАК,
наш громадський кореспондент
